Моєї мами не стало, коли мені виповнилося 10 років. Важка хвороба поступово отруювала її організм. Ми намагалися врятувати неньку, але було запізно. Батько кохав маму більше свого життя. Думаю, якби не я, то він би вчинив із собою щось недобре.
Горе підкосило його, я більше не впізнавала того життєрадісного та відкритого чоловіка, яким він був. Сіра похмура тінь, що блукала по світу без мети та жаги до життя – от і все, що після нього залишилося.
Я вирішила, що йому варто допомогти. Через два роки після втрати нашої найдорожчої людини, у нашому житті з’явилася тітка Люда. Вона колишня татова однокласниця. Повернулася в місто після невдалого одруження. Ми зустрілися випадково, коли купували продукти у супермаркеті. Коли тітка Люда розпитувала у тата про життя, я помітила її неприхований інтерес до нього, тож сама проявила ініціативу.
-А чому б вам не прийти до нас на вечерю? Поговорите про життя, згадаєте свої шкільні роки.
Схоже жінка тільки й того чекала, то ж радо погодилася. Батькові було байдуже. Вечеря була на мені. Я приготувала те, що вміла готувати найкраще, накрила на стіл й чекала на гостю. Тітка Люда прийшла не сама. Виявляється у неї також була дочка Ліза. Ми швидко подружилися й пішли до моєї кімнати, залишивши дорослих наодинці. Через кілька днів уже гостювали у них. Я помітила, що батько ніби трішки оживився, тож прямо запитала у нього:
-Тобі подобається ця жінка?
-Доню, все складно. Я ніколи не зможу витіснити твою маму зі свого серця. Вона моє справжнє єдине кохання, так було і так буде скільки мене.
-Татку, ти не повинен виправдовуватися. Я не проти того, щоб одружився вдруге. До того ж ця тітка Люда, здається, приємна жінка й з Лізою ми гарно спілкуємося.
Схоже наша відверта розмова розв’язала татові руки. Через місяць він освідчився Люді й вони з Лізою переїхали жити до нас. Батьки розписалися, святкували ми в чотирьох. Таке собі міні родинне свято. Я думала, що нарешті у нашому житті все налагодиться та доля невблаганна.
Тато одружився з Людою не заради особистого щастя, а через мене. Як виявилося згодом він був хворий й знав про це. Щоб не залишати мене круглою сиротою він дозволив Люді та її дочці увійти в наше життя, сподіваючись, що мачуха подбає про мене. Шкода, що у жінки були інші інтереси.
Коли тата не стало, відбувши 40 днів Люда прийшла у мою кімнату й повідомила, що не потягне двох дітей, тож я переїду жити до своєї бабусі. Я навіть не знала про її існування. Це була батькова мати, але вони не спілкувалися відколи він одружився з моєю мамою. Бабуся була проти звичайної невістки з бідної сім’ї, тож навіть на весілля не прийшла. Вона відмовилася від єдиного сина, бо він не відмовився від свого справжнього кохання.
Я плакала й просила мачуху не вчиняти так зі мною, але її мало хвилювали почуття чужої дитини. Через тиждень мене забрала до себе бабуся. Ми не могли порозумітися. Спершу навіть ворогували, але чим більше часу проводили разом, тим ріднішими ставали. Бабця допомогла мені вступити до університету, забезпечувала фінансово. Коли я зустріла своє кохання й надумала вийти заміж, вона розпочала війну з мачухою за будинок тата. Добрий рік судової тяганини закінчився провалом, бо батько перед смертю заповів все Люді. Хоч ми й сумнівалися в істинності того папірця, правда була не на нашій стороні.
Звісно, шкода, що у нашому домі залишиться жити така підступна жінка, але є бог на світі й він все бачить. Зараз ми живемо у квартирі бабусі. Старенька залишила мені своє майно, а сама переїхала жити у старенький будинок в селі. Якою б жорстокою не була доля, я рада, що мала змогу познайомитися з рідною бабусею.
