Мені зателефонували пізньої ночі з невідомого номера. Спершу хотів проігнорувати дзвінок, але щось всередині ніби підштовхувало відповісти. На протилежному кінці слухавки незнайомий голос з’ясовував, чи дійсно я той, хто їм потрібен. Коли офіційна частина залишилася позаду той самий голос повідомив, що годину тому мою дружину збив автомобіль. В лікарню її доставили непритомною, наразі триває операція.
-Запитання може здатися вам безглуздим та недоречним, але як я був підписаний у телефоні Наді?
–Моя Любов – відповіла медична сестра перш ніж запитати чи я приїду.
-Так, звісно! Може щось потрібно взяти з особистих речей дружини?
Запитав машинально, а потім подумав, а що власне я можу взяти? Надя пішла від мене пів року тому до іншого. Вона сказала, що Тимофій «живий», здатен на прояви емоцій, чого від мене ніколи не дочекаєшся. Я, як неприступна стіна, через яку не докричатися, не пробитися.
Вона втомилася так жити, вона не хоче більше витрачати найкращі роки свого життя на того, хто цього не заслуговує. Добре, що Тимофій заслужив! Запитав, як довго вона мені зраджує. Надя обурилася, мовляв, вона не зраджувала й навіть не думала про таке. «У нас була ділова зустріч після якої Тимофій почав мені писати. Ми просто друзі, але я відчуваю, що мої почуття до нього інакші».
Надя хотіла бути чесною, тому й зізналася одразу. Я не претендував на нашу трикімнатну квартиру, відмовився й від автомобіля. Попросив залишити мені лише заміський будинок. Розлучили нас швидко. На прощання моя дружина, колишня дружина, побажала мені всього найкращого й попросила порадіти за неї. «Я знайшла своє щастя, а ти спробуй знайти своє».
Після того ми не бачилися й не спілкувалися аж до сьогоднішнього дня. Я прибув до лікарні, коли Надю уже прооперували. Вона отримала сильну травму голови, були переломи ребер та численні синці. Мені було боляче дивитися на ТАКУ Надію. Беззахисну, вразливу, понівечену.
Сам не зрозумів, як в мить опинився поруч із ліжком й взяв колишню дружину за руки. Я плакав, а чоловікам не годиться плакати. Мабуть, добре, що Надя зараз непритомна, вона не побачить, що я також зроблений із крові та плоті й таки здатен переживати емоції й почуття.
Всю ніч я провів поруч з нею. Очей не зімкнув ні на мить. Якоїсь миті моя свідомість почала повертатися до реальності. Відчув себе крадієм чи що. Я знав, що Надя розписалася з Тимофієм, він її чоловік, а я самозванець, який навмисне приховує правду. Заради чого?
Важко зізнатися самому собі, але я досі кохаю цю жінку. Такою яка вона є з усіма недоліками та пороками. Я готовий пробачити їй усі образливі слова та вчинки. Я забудуся про те нещастя, на ім’я Тимофій, лиш би вона попросила залишитися, якби ж то вона захотіла повернутися до мене.
На коридорі почули кроки. До палати увійшла медична сестра, а слідом за нею Тимофій.
-Вибачте, сталася якась плутанина – почала виправдовуватися жінка. – Я, скоріш за все переплутала контакти, але не розумію, чому ви були підписані в телефоні пацієнтки, як….
-Все гаразд, не переймайтеся. Я колишній чоловік, мабуть, Надя не встигла виправити контакт у телефоні – заспокоїв я її й хотів було піднятися, коли відчув, як пальці Наді міцно стискають мої.
-Не варто затримуватися – Тимофій міцно поплескав по моїх плечах, змушуючи підвестися.
З лікарні я виходив з твердим переконанням, що зроблю все можливе й навіть більше аби повернути свою дружину. Тимофій її не гідний, вона його не кохає. Просто треба нагадати Наді, як добре нам було разом, показати, що я вмію любити й буду робити її щасливою кожної миті нашого подружнього життя.
