Мій чоловік мене обманював все наше подружнє життя. Та вгадайте, із чиєї подачки? Звісно, своєї любої матусі, яка мені мало не щодня бажає “кращої долі” ніж із її синочком. А найбільша проблема полягає в тому, що чоловік геть не вбачає в нашій ситуації проблему, та каже, що це просто я з самого початку була негативно налаштована проти нього та його матері.
Ще коли ми тільки познайомились, Вітя жив на цій само квартирі, де ми проживаємо зараз. Говорив, що орендує у старого діда, та замість того, аби платити повну суму за оренду він робить часткові ремонти. То вікна замінить, то сантехніку чи шпалери. В цілому, квартира виглядала цілком доглянутою.
Коли ми вирішили нарешті жити разом, то почали сплачувати вартість оренди та комунальних платежів навпіл. Гадаю, це було справедливо. Навіть коли ми одружились, продовжували жити в цій квартирі.А це, на хвилиночку, минуло понад десять років. Мені вже здавалось дивним, адже по словах чоловіка дідусь був досить старим, навіть з власної квартири не виходив. Чоловік сам носив йому гроші додому. А інколи й продукти. Я жодного разу дідуся не бачила. Навіть коли казала, що маю вільний час та можу сама занести плату, чоловік заперечував. Все говорив, що дід мене не знає, то двері не відкриє. На тому наші розмови за це й затихли. Чоловік займається квартирою, то й нехай. Мені ж самій простіше.
Та сталась цікава річ. На Великодні свята минулого року ми зібрались у батьків Віті. Вони накрили на стіл, всі бились крашанками. Та тут його мати видала таку тираду, я аж очманіла!
– Віть, ти ж у квартирі не прописував дружину? А то як розлучитесь, то вона половину собі заграбастає, й оком не мигне!
– Мамо..
– Яку квартиру?! – перебила я Вітю, – Про що мова взагалі, ми живемо на орендованій.
– Це Вітя тобі таке сказав?
– Так. Ми окремо гроші відкладаємо на купівлю житла.
Свекруха залилась сміхом. Аж почервоніла як буряк. А я почала злитись. Мені нічого не було зрозуміло, почувалась повною дурепою. Ввечері коли ми вже повернулись додому на чоловіка чекала важка розмова. Виявилось, квартира дісталась йому від його бабусі вже давно. Понад десять років я платила чоловіку за те, що жива в його квартирі! Моєму гніву не було меж! Він мене обманював скільки часу! Забирав гроші в мене та не зрозуміло куди дівав! Бог з ними, із тими грошима. Це ресурс, який простіше всього відновити. А довіру?! Як мені тепер довіряти, якщо Вітя мені брехав весь цей час!
– Люба, заспокойся. Я ж нічого поганого не зробив. Ось ці гроші, які ти мені весь час давала. я відкладав їх. Тепер зможемо або ремонт зробити, або авто придбати. Хіба ж не чудово?
– Ні! Геть не чудово! Ти брехло!
Мені було так образливо, що словами не передати. А як згадаю регіт тієї старої кобилиці, аж тіпає! От хіба ж так можна обманювати людину, із якою хочеш провести все своє життя?! Я пішла з дому, та мабуть, повернусь тільки за речами. Брехня розміром із майже половину мого життя не має місця для пробачення.
