Сьогодні на уроці історії мене знудило. Хоча чим, досі не збагну. Ні повечеряти, ні поснідати я не змогла, бо була нестерпна нудота, а потім щей печія. Бабуся дала мені чайну ложечку сухого пшона, воно хоч трішки зняло печію. Я взяла свій рюкзак, та пішла до школи. Наносі були випускні іспити, я дуже хвилювалась, щоб здати їх гарно. Без гарних оцінок в атесті, не бачити мені мого медичного.
Я побігла до вбиральні, ледь встигла добігти. просиділа там я десь два наступні уроки. Вже навіть медична сестра прийшла, дала мені якісь ліки та сиділа поруч, поки мені не стало легше. Наступного дня все повторилось.
-Голубонько, а ходімо зі мною в кабінет. Там є більш затишна вбиральня, та в мене є невеличке припущення твоєї нудоти.
вона дала мені тест на вагітність.
– Ви що?! ні-ні! не може бути! мене батько з дому прожене!
– Прожене, чи ні, це вже інша історія. Якщо це дійсно вагітність, то краще знати зараз, ніж чекати, поки живіт виросте.
Як би мені не хотілось бути вагітною, але медсестра права. Я пішла до вбиральні робити тест.Через дві хвилини вийшла. Руки трусились. Позитивний.
– ну що ж, мої вітання, майбутня мамо…
– я не… я не знаю, що робити... це просто крах. Я більше не маю майбутнього.
– ну-ну, почекай. що ти таке кажеш! ще ні хто не вмирав від позитивного тесту! Давай ми зараз подзвонимо мамі, нехай вона прийде по тебе. Тобі треба на УЗД та на обстеження.
– Я не маю мами. ЇЇ не стало під час пологів, коли я народжувалась. Виховує мене батько…У нього…свої методи…Саме тому й кажу, що це крах. кінець.
– Співчуваю. Справді, щиро співчуваю за твою маму. – вона мене міцно обійняла, – так, давай тоді йди по свій одяг, я скажу директору, що відпускаю тебе додому. Разом підемо на огляд. Ти головне не хвилюйся, все буде добре!
Я просто кивнула, та почалапала за речами. В голові було тисячі думок. Що робити? як бути далі? Ваня ж в університеті, йому та дитина, як і мені потрібна зараз… Це жах! невже це справді зі мною відбувається?!
На знімках, та аналізах все було дуже добре. Термін ще геть маленький. Для мене це була як соломинка. Я розповіла про вагітність своєму хлопцеві, всупереч моїм очікуванням, він твердо сказав ні на те, щоб позбутись вагітності.
– хай там що, коли ми були близькі, то обоє розуміли. чим це все може скінчитись. Зараз відкидати свою відповідальність за вагітність – неприпустимо! Що ти собі думаєш взагалі?! Брати гріх на душу, та позбутись дитини?! Ні! В жодному разі!
– Я б _oюсь батька…
Насправді я навіть і не уявляла, що Ваня такий. Він був хорошим хлопцем, та я не думала, що вні настільки відповідальний та доброчесний. Ваня потягнув мене додому. Сам все розповів батькові. Той тільки мовчав, та поглядав на мене з-під лоба.
– …Тож, обирайте, є два варіанти – я забираю Мілану до себе, та ми живемо разом, виховуємо там нашого малюка. Варіант два – ми живемо разом з вами, з вашою підтримкою та допомогою.
Батько обрав другий варіант. Наступного дня ми вже жиkи всі разом. В трьох кімнатах місця було більш як достатньо. За весь час моєї вагітності батько не промовив до мене жодного слова. Було відчуття, ніби мене взагалі більше для нього не існувало. Хоча глибоко в душі я розуміла, що він просто злий на мене. Злий, що я своїми ж руками невимовно ускладнила собі майбутнє.
Проте все змінилось, коли у нас нарешті народилась дівчинка. Маленька Діанка, так звали мою маму. Ось тоді батько нарешті не витримав, та розплакався, коли я вперше дала йому на руки його онуку. Що ж, життя обіцяло бути дуже непростим. Але нічого. Ми витримаємо, з такою підтримкою це буде легко зробити!
