Ми з моїм тепер вже нареченим Ігорем почали обговорювати питання весілля вже після п’ятого місяця відносин. До цього ми довго товаришували, тому наші відносини саме, ті що почались з дружби.
Щоб ви зрозуміли, мій коханий завжди проявляє своє кохання не тільки через слова, а й через вчинки. А не такі як є хлопці, які на словах і зірку з неба дістануть, а на ділі навіть десять гривень на маршрутку не дадуть, хіба в борг позичать.
І як в усіх парах, приходить час для розмов про створення сім’ї, весілля, народження дітей та й взагалі спільного плану на майбутнє. І тут, Ігор запропонував те, що мені дуже не сподобалось Пожити разом перед весіллям! Це обурливо, бо ж я не збираюсь виконувати роль дружини, при цьому статусу такого не маючи.
Я сильно образилась на Ігоря та пояснювала, що для мене такий варіант недопустимий.
– Ти не розумієш, для мене буде все по інакшому, з’являться нові обов’язки в побуті, які буду виконувати, а для тебе все буде незмінним! – плакала я.
– Чого це не змінним? Думаєш, що як тільки ми почнемо жити разом, то весь побут буде на тобі? Ти мене за кого сприймаєш. Я ж сам якось жив ці роки і не потребував, щоб хтось мене обслуговував. Тому в цьому моменті ти права, для мене нічого не зміниться, але ми маємо точно знати, чи підходимо ми один одній в побуті, скільки часу на день можемо бути разом і так далі. – Пояснював свою позицію Ігор.
– Але я все одно згідна на життя разом лише після весілля. Для мене це важливо. Я не хочу бути просто якоюсь співмешканкою. В мене сестра так почала жити разом з хлопцем і він так і не зробив їй пропозицію та не взяв за дружину. Вже три роки так. Тому я боюсь, щоб в мене не сталось так само. Я кохаю тебе, але цей аспект для мене дуже важливий.
Ігор сказав, що розуміє мене та подумає над нашою розмовою. А через деякий час став розпитувати про кольори, які мені подобаються, в якому стилі я собі уявляю весілля та які прикраси мені до вподоби. І ці розмови для моїх вух набагато приємніші, ніж минулі.
