З моїм рідним батьком ми жили заможно та спокійно. Батьки дуже сильно кохали один одного. Татко завжди старався, щоб в нас з мамою було все найкраще. Проте його вік не був довгим. Сталася трагедія. На зустрічну смугу вилетів п’яний водій і татко загинув ДТП. Сталося це, коли мені було дев’ять. Ми довго горювали та не могли повірити в те, що татка більше немає з нами.
Перший час ми жили на заощадження татка, але потім, коли вони закінчилися, мама вийшла на роботу. Вона працювала в магазині побутової техніки. Через два роки мама зустріла чоловіка. Вона дуже сильно його полюбила. Познайомилася вона з дядьком Степаном на роботі. І настільки сильно запав він їй в душу, що вона покликала його жити до нас.
Спершу він мені сподобався, ми стали хорошими друзями. Він одразу наказав мені називати його батьком, а я був не проти. Згодом Степан розписався з моєю матінкою та ми стали офіційною сім’єю. Проте щасливо жили ми з дядьком Степаном всього два роки, а потім він став заглядати до чарки. Більше ми не знали що таке спокій…
Гор ілка в нашій сім’ї стала провокувати стр _ашні сварки. Степан часто кричав на маму за те, що забирала пляшку від дядька. Я також одного разу забрав у нього пляшку горілки. Проте потім дуже пошкодував. Він з усієї сили штовхнув мене сильно в груди та я впав, вдарившись головою об гострий кут шафи, що була за мною.
Матінка підбігла до мене та приклала до місця удару холодний компрес. Вона гладила мене по голові та тихенько плакала. Точніше сльози просто текли по її обличчю, в той час поки вона говорила мені заспокійливі слова. Вона просила потерпіти мене ще трошечки. Я ж просто випив склянку води та заснув без сил та вже не відчуваючи болю.
Наступного дня, зранку, мама готувала сніданок, а дядько Степан сидів за столом сперши голову об руки та щось бурмотів собі під ніс. Біля нього як завжди стояла пляшка горілки та на половину порожня чарка. Я пішов трохи прогулятися, бо був вихідний і я, якщо чесно, не хотів лишній раз бачити цього.
Коли я прийшов додому мами в квартирі не було. Дядько Степан сидів там само і далі пив. Я запитав в нього де мама, на що той відповів, що матінка в лікарні, бо «доскакалася» та заважала тим самим своєму чоловіку. А потім він наказав мені піти домити посуд, бо мама не домила.
Я почав плакати. Нічого не бачачи через сльози, які повністю заповнили мої очі, я побіг до сусідів. Побіг я до бабці Ярини та дідуся Остапа. Вони розказали, що приїхала швидка та забрала маму. Я дуже плакав та переживав за маму. Бабуся Ярина запропонувала мені заночувати в неї. Я погодився. Наступного дня ми пішли в лікарню.
Як тільки ми запитали про маму лікар похмурів в обличчі та повідомив, що минулої ночі мама не витримала та її не стало. Операцію пережити вона не змогла, через несумісні з життям травми.
Так сильно я ще не плакав. Певно вся лікарня чула мій плач. Єдина людина, яка була дорога мені і яка справді любила мене пішла на той світ і залишила мене самого в цьому жорстокому світі. Я побіг по коридору та заглядав в кожен кабінет та в кожну палату, в надії знайти маму. Я не хотів вірити, що її більше немає зі мною.
Мене ледве спіймали лікарі та дали заспокійливого. Потім ми з бабусею Яриною розповіли лікарю, чому в мами були такі травми. В лікарню викликали поліцію і ми одразу написали заяву на дядька Степана. Разом з поліціантами ми поїхали до нашої з мамою квартири. Як тільки ми зайшли, дядько Степан почав буянити та кричати, що це його квартира, якого біса я сюди прийшов та ще й якихось людей привів. Так ще й посмів втекти та не домити посуд, який та, як він сказав, «п огань» не домила і пішла «в лікарню відпочивати»
Дядька Степана заарештували та згодом посадили. Бабця Ярина та дідусь Остап взяли опіку над мною і тепер квартира стала по праву моєю. Поки бабуся Ярина та дідусь Остап опікувалися мною вони здавали в оренду мою квартиру і ми жили на ці гроші та їхню пенсію. Я був не проти, бо ж я жив у них.
Їх немає в же п’ять років. Я ж вивчився та отримав хорошу роботу і тепер створив власну сім’ю. В мене є все, але мені дуже не вистачає матері…
