Ми з батьками часто гостюємо в бабусі. Влітку в селі просто неймовірно. Цілий рік я чекаю поки настане момент нашого візиту в те чарівне місце. Канікули в бабусі проходять наче один подих. Я маю там багато друзів, з якими ми гуляємо по мальовничих місцях села, в якому живе бабуся.
Якось до нас прибилася маленька собачка. Мені стало її шкода та я виніс їй трішки їжі. Згодом вийшла бабуся та сказала, що це собака одного дідуся, який нещодавно помер. Ніхто з родичів не забрав до себе і собачка залишилася зовсім одна. Так вона і ходить по сусідах з надією, що її хтось нагодує. Я назвав її Жуля та стала постійно гратися з нею. Ми разом з Жулею та моїми друзями ходили в ліс, до річки, іноді просто сиділи біля багаття. Мені було з нею дуже спокійно, я відчував себе щасливим. У мене ніколи не було собаки, тільки коти. Скажу, що в кожного з них були різні характери, але ніхто не дивився на мене так, як Жуля. Здавалося, що в її очах стільки любові та смутку, що мені постійно хотілося її обіймати.
Вперше за декілька років мені не хотілося, щоб канікули закінчувалися. Це означало б, що мені потрібно розлучитися зі своєю новою подругою. Я не був впевнений в тому, що батьки дозволять мені забрати Жулю додому.
Коли канікули закінчилися та ми пакували свої речі, я поглянув у вікно та побачив там Жулю. Як я можу її тут лишити? По моїх щоках покотилися сльози та я не міг заспокоїтися. Це побачили мої рідні та одразу все зрозуміли. Батьки з бабусею пішли на кухню та довго про щось розмовляли. Я сидів та мріяв про те, щоб вони обговорювали питання чи можна Жулі поїхати з нами.
Через деякий час в кімнату, де сидів я, зайшов батько та сказав, що якщо я хочу, то можу забрати Жулю з собою. Це було те, що я хотів почути, я аж підстрибнув від радості та побіг на вулицю, щоб сповістити Жулі прекрасну новину. Вона підстрибнула до мене та почала інтенсивно махати хвостом. Це найкращі канікули в моєму житті.
