Ми з Арсеном разом ще зі школи. Навчалися в різних класах, спочатку бачилися на перервах, а потім познайомились ближче та стали зустрічатися. Після закінчення школи відразу одружилися, бо хотіли бути разом якомога більше часу.
На перших порах батьки допомагали нам фінансово та згодом ми зрозуміли, що так не може тривати вічно і поїхали жити в місто, влаштувалися там на роботу та почали заробляти гроші.
Я змалечку любила шити одяг на ляльок, потім шила для себе. Після переїзду до міста я стала на облік у Центр зайнятості та мені пощастило потрапити на курси кравців з обов’язковим подальшим працевлаштуванням. Поки я навчалася на курсах, отримувала допомогу по безробіттю.
Арсен ніде не навчався та відразу пішов працювати на завод. Там його й навчили роботі. Ми перестали брати гроші у батьків та згодом наші доходи настільки виросли, що ми навіть почали відкладати гроші.
У Арсена завжди були амбіції, він володів лідерськими якостями та не боявся брати на себе відповідальність, тож незабаром його призначили керівником групи робітників, а потім він став керівником цілого відділу.
На той момент ми винаймали житло. Гроші, які ми відкладали, планували витратити на перший внесок за квартиру. Спочатку хотіли придбати власне житло, а тоді вже й народити дітей.
Проте чим далі, тим ми ставали чужими. Наші стосунки перестали бути схожими на ті, які були на початку нашого одруження.
Тепер у нас не було бажання поспішати додому, щоб побачитись якомога швидше. Я брала все більше додаткових замовлень та заходила після роботи з колегами на каву, а Арсен затримувався на роботі через виробничу необхідність. Вдома кожен виконував домашні обов’язки та між нами вже не було колишнього тепла.
Якось я поверталася додому пізніше, ніж зазвичай, несла додому харчі, які придбала в супермаркеті, бо хотіла приготувати смачну вечерю. Там був великий шматок м’яса та інші харчові продукти. Ще з попередньої вулиці я помітила, як за мною йде бродячий пес, очевидно, він почув запах м’яса та він його манив. На мить собака зник з поля мого зору та несподівано напав на мене і повалив на землю, я вдарилася головою та втратила свідомість.
Коли я прийшла до тями, то побачила, що я в лікарні. Я різко підвелася та знову знепритомніла.
В той момент до мене в палату зайшла медсестра та сказала, що зі мною сталося. Я пролежала декілька хвилин без свідомості, той собака забрав у мене торбу з продуктами, сусіди викликали швидку допомогу.
– Ваш стан в нормі, скоро випишемо Вас додому, вагітність вдалося зберегти, тож надалі Вам потрібно берегти себе, – сказала медпрацівниця.
– А де мій чоловік? Ви його повідомили?
– Ваші сусіди мали його повідомити, не хвилюйтеся, скоро він прийде.
Я лежала у лікарняному ліжку та в моїй голові було багато думок. Як таке могло статися, що я не зрозуміла що вагітна? Чому Арсена досі немає? Як зміняться наші стосунки після того, як чоловік дізнається про вагітність?
Арсен в той вечір попередив про те, що затримається. У них трапилася якась аварія на виробництві та внаслідок цього багато хто залишився на роботі довше. Я навіть не знаю о котрій годині він повернувся додому.
У мене були двоякі відчуття: я ображалася на Арсена через те, що він зараз не поряд, але останнім часом між нами відчувався холод та я не знала чи хотілося б мені, щоб він бачив мене в такому стані.
Невдовзі прибіг схвильований Арсен та став пояснювати причину своєї затримки. Після того, як аварію на виробництві вдалося нейтралізувати, чоловік приліг в підсобці на диванчику, щоб відпочити та заснув. Прокинувся від того, що йому телефонували з незнайомого номера. Це був наш сусід, який викликав швидку. Дізнавшись про те, що я зараз в лікарні, він відразу помчав до мене.
– Я маю тобі дещо сказати, я вагітна, – сказала я.
Арсен спочатку не зрозумів що я сказала, а коли до нього дійшло, то дуже зрадів та сказав, що ми усе подолаємо.
