Нещодавно я став помічати, що моя дружина поводить себе дивно.
Ми з Дариною уже п’ять років одружені, але в нас ще й досі немає дітей. Дружина так само, як і я хоче, щоб у нас народилася дитина, проте останнім часом я її не впізнаю.
Коли я намагаюся поговорити з дружиною, вона мовчить, на запитання що з нею, говорить, що просто втомилися.
Якось у сміттєвому баці я помітив тест на вагітність. Він був позитивний. Коли дружина прийшла з роботи, я почав розмову про це. Спочатку Дарина намагалися перевести тему, але потім зізналася, що увесь цей час вона пила протизаплідні таблетки.
– Але чому? Ми ж так хотіли дітей? – запитав я.
– Мені страшно, що дитина успадкує хворобу моїх батьків. Я цю хворобу не успадкувала, але є шанс що наша дитина буде хворіти. Через те я вживала таблетки. Останнім часом я дивно себе почувала, тож вирішила зробити тест на вагітність, він позитивний, тож я думаю зробити аборт.
– Не смій цього робити, це наша з тобою дитина та я теж маю право на свою думку. Хто вбив тобі в голову, що так все погано?
– Моя мама.
– Я з нею поговорю, а до того нічого не роби, домовились?
– Так, добре.
Я став уважно стежити за Дариною, щоб під впливом її мами вона нічого не зробила, але Раїса Іванівна стояла на своєму. Вона почала до мене телефонувати та нав’язувати свою думку. Я не один раз казав те, що це не її справа, проте вона наче мене не чула.
Нам нічого не залишалося, як виїхати з міста. Я перевівся працювати в філіал нашої фірми. Ми навіть номери телефону змінили, час до народження дитини здавався мені вічністю. Я дуже переживав аби чого не сталося. Дарина наче була спокійною, проте я не міг прочитати її думки. Тримати її вдома у мене немає права.
Дарина слухняно приходить всі необхідні обстеження та лікарі запевняли, що з дитиною все добре.
Нарешті у нас народився хлопчик, лікарі сказали, що він здоровий. Як і належить, дружина була з сином декілька днів в пологовому будинку та потім їх виписали додому.
Станіслав росте здоровими, ми так і залишились проживати в тому місті. Дарина захотіла повідомити свою маму про народження сина та запросити в гості, я переконував дружиною, що краще це зробити після того, як Станіслав підросте. Тоді ми самі приїдемо до дідуся та бабусі.
Увесь час теща відчайдушно розшукувала Дарину, лише через рік їй це вдалося. Раїса Іванівна не витримала та приїхала подивитися на внука, в той день ми прогуляли з коляскою. Я помітив тещу, яка стояла неподалік, дружині нічого не сказав. Раїса Іванівна стояла та плакала, адже це вона хотіла позб утися дитини лише через свої страхи. Добре, що я тоді вберіг Дарину від аборту не знаю.
Чи я зможу колись пробачити тещі те, щоб вона хотіла зробити? Чи зможе пробачити її Дарина і чи Станіслав колись буде з нею спілкуватися?
