Мою любов до Марини не можна було назвати здоровою. Це була якась манія, що полонила мене цілком і повністю. Мені хотілося контролювати все її життя та постійно знати де і з ким вона знаходиться. Коли ми почали зустрічатися я знав, що Марина щойно закінчила тривалі стосунки з іншим хлопцем. Хоч наші стосунки були гарними, було зрозуміло, що Марина все ще кохає свого колишнього.
Я страшенно ревнував її до нього. Мені була противна навіть думка про те, що ми живемо в одному місті. Через деякий час я запропонував дівчині одружитися. Вона погодилася. Не знаю чи дійсно вона щось до мене відчувала, чи зробила це на зло своєму колишньому, але ми справили весілля.
Одружившись я одразу попередив дружину про переїзд в інше місто. Марина спершу заперечувала, мовляв, у нас тут робота, друзі, квартира, але потім зрозуміла, що я налаштований вкрай рішуче. Тож через місяць, владнавши всі свої справи, ми переїхали.
У новому місті довелося починати життя заново. Влаштувалися на роботу, купили дім, завели друзів. Та найбільше наше досягнення – це народження малюка. На світ з’явився маленький Андрійко. Я понад усе на світі любив свою дитину. Та з часом все більше став помічати, що син зовсім не схожий на мене. В голову лізли різні думки, одна з яких: Андрій не від мене.
Стосунки з дружиною погіршилися. Я все частіше затримувався після роботи. Заходив в один невеликий ресторан і просто «топив» свої здогадки в алкоголі. Там я вперше помітив Яну, жінка працювала барменом. Їй я виливав свою душу. Згодом зрозумів, що Яна мені подобається. Жінка відповідала взаємністю. У нас почався роман.
Про стосунки між нами дізналася Марина, вона все розповіла чоловіку Яни. Оскільки моя дружина знала правду, я не бачив більше сенсу її обманювати й пішов із родини. Яна зробила теж саме. Зараз ми з Яною живемо разом. Від сина я не відмовився, допомагаю фінансово.
Хтось вирішить, що я вчинив ганебно й просто морочив Марині голову, у мене інший погляд на цю ситуацію. Головне – я ні про що не шкодую.
