Я вийшла заміж одразу після школи. На той момент мені не було навіть 18 років. Одружилися ми з моїм на той момент хлопцем попри всі сварки зі сторони наших батьків. Вони постійно говорили нам що ми не підходимо один одному та що мені дуже рано виходити заміж одразу після школи, тому що я ще не нагулялася.
Більше сварок та непорозумінь було через те, що різниця у віці з моїм майбутнім чоловіком була майже 10 років. І коли я виходила за нього заміж, я думала, що виходжу заміж за вже дорослого та з певними цілями чоловіка. Звісно, що спочатку у нас не було достатньо коштів на те, щоб придбати власне житло, тому ми приблизно рік орендували квартиру. Були думки й про те, щоб поїхати жити до його чи моїх батьків, але нас ніхто не приймав до себе, а тільки говорили щоб з нашими проблемами ми розбиралися самі, адже нас відмовляли одружуватися один з одним.
Спочатку наше життя з чоловіком складалося досить гарно, приблизно півтора-два роки ми жили душа в душу, розуміли один одного та приймали всі недоліки своєї половинки. І ось через 2 роки ми вирішили, що готові до дітей і я завагітніла. Ми дуже раділи цій звістці, адже так бажали цього. Але, через місяць після того як я дізналася, що вагітна, мого чоловіка неначебто підмінили.
Він почав постійно пия чити, не ночувати вдома, ходити до ранку з друзями в клуби чи караоке. Найстрашніше, це те, що навіть, коли приходив додому, то він не йшов до мене, а одразу сідав за комп’ютер та грав у комп’ютерні ігри. І після того, як чоловік почав витрачати на алкоголь майже всі наші гроші, я не знала як з ним боротися, що говорити та як далі жити. Зрештою, ми не змогли розібратися з нашими проблемами та я вирішила забрати свої речі й повернутися до своєї мами.
На той момент я була на 9-му місяці вагітності. Як я і гадала, моя мама мене зовсім не хотіла бачити вдома, вона мене виганяла, дуже сильно кричала, навіть декілька разів мене вда pила. Але я це все терпіла, тому що розуміла, що йти мені нікуди, а до чоловіка я повернутися не можу. І ось через два тижні після того як я повернулася додому я народила свою донечку, Ангелінку.
Коли повернулися додому, я сподівалася на те, що моя мама, ставши бабусею, зовсім змінить своє ставлення до мене та моєї дитини. Почне нас любити, приймати такими які й є та не звертати уваги на помилки минулого. Але так не сталося. Я постійно вислуховувала яка я погана мати та дочка від своєї матері й, іноді вона мене дуже сильно била. Одного разу я навіть потрапила до лікарні через те, що вона мене дуже сильно відлуп цювала. Мені прийшлося ще тиждень лікуватися.
Та навіть сварки та бійки не зупинили мою мати, вона пішла далі. Кінець кінцем, вона вирішила написати на мене заяву до поліції, в якій написала, що я дуже погана мати, та зловживаю алк 0голем. Звісно, що це все була неправда. Але поліція була вимушена мене поставити на облік. Та тепер вони є досить регулярним гостем у нашому будинку.
Після цієї ситуації, я вирішила, що не можу так більше жити зі своєю матір’ю та терпіти всі її зHущання, тому вирішила знову повернутися до свого чоловіка в сподіванні, що він зрозумів всі свої помилки, подорослішав та виправився. Але, так не сталося. Мій чоловік набрав дуже багато кредитів та зараз не може з них вибратися. Тому від мене йому потрібні тільки гроші.
Я вирішила, що віддам Ангеліну до дитячого садочка, сама піду на роботу та почну орендувати квартиру і жити окремо зі своєю дитиною. Так я і зробила. Зараз ми живемо з Ангелінкою окремо, нас ніхто не чіпає, грошей інколи не вистачає звісно, але не в грошах щастя. Головне, що ми насолоджуємося зараз від життя, нікого не боїмося та ні від кого не залежимо.
