Я всім серцем поважаю батьків свого чоловіка. Вони жили далеко від нас, ми бачилися максимум один раз в місяць зазвичай. Ніколи у нас претензій одне до одного ніяких не було. Я була улюбленою й ідеальною невісткою, все вміла робити, смачно готувати. Так мені завжди казала свекруха Ніна Миколаївна. Велику роль у цьому відігравала відстань між нами. Ми не набридали одне одному й через це у нас були такі гарні стосунки.
Проте, кілька місяців тому, все перевернулося з ніг на голову. Свекор зібрав речі й пішов від свекрухи, нічого не пояснивши. Це вже пізніше, коли ми поїхали до нього виясняти, що сталося, він проговорився, що зустрів своє перше давнє кохання і хоче провести останні роки життя з цією жінкою.
Погодьтеся, від чоловіка, якому вже стукнуло 67, це звучить дуже дивно. Але він переконував нас, що закохався і це взаємно, що в нього почалося нове життя і він відчуває себе щасливим. Просив дати йому спокій і зрозуміти.
Свекруха дуже тяжко пережила таку зраду. Бідкалася, що все життя тому “бовдурові” присвятила, бігала навколо нього, а він так з нею повівся, в такому віці виставив її посміховиськом перед людьми.
Ми маму намагалася всіляко розрадити. Вона не хотіла нас відпускати додому, просила залишитися з нею, бо самій їй нестерпно бути. І ми з чоловіком залишалися. Він взагалі їздив до неї кожного дня. Але й у нас є якесь своє життя, робота, обов’язки. Ніна Миколаївна була не задоволена, що ми їй стали менше часу приділяти. Вона хотіла більше уваги, вона шукала причини, щоб приїхати, щоб залишитися на кілька днів. Постійно тиснула на совість, що, мовляв, її всі покинули, всі її забули, дітям вона не потрібна.
Так тривало близько місяця. З часом я помітила, що Ніна Миколаївна уже почувається в нас, як вдома. Вона буквально оселилася в нас і не хотіла їхати додому. Вона потоваришувала з усіма сусідами й заявила, що їй у нас дуже добре живеться, що вона більше не почуває себе самотньою й натякнула, що хоче переїхати до нас вже остаточно. І я, пожаліла її, сказала, щоб вона жила в нас.
Свекрусі двічі повторювати не треба було. Вже наступного дня вона перевезла усі свої речі до нас й стала хазяйнувати по-своєму у нашому домі. Тут вже виявилося, що я не ідеальна невістка, що я все не так роблю, що її син біля мене бідний, голодний і не доглянутий, що я можу на себе менше уваги приділяти, а більше чоловікові. А мені так і кортіло сказати: “А вам щось дало те, що ви більше ніж 40 років біля чоловіка навшпиньки бігали, про себе не думали, не дбали, тільки про нього? Де зараз той чоловік?”
Наше з чоловіком спокійне життя перетворилося на якийсь кошмар. Ні дня без сварки не обходилося. Ми з Віталіком поверталися додому, а мама вже була накручена й готова щось виясняти. Діставалося, звісно, в першу чергу мені, але й Віталікові не менше.
Тоді чоловік запропонував мамі вернутися жити до себе. Але вона відмовилася й вдала, що не розуміє, чому взагалі ми підняли таку тему. Але здаватися у нас планів не було. Тоді Віталік сказав мамі, що продає її хату й на ті гроші ми купляємо квартиру в сусідньому під’їзді (якраз так пощастило, що сусіди виїжджали за кордон і шукали когось, аби якнайшвидше продати квартиру).
Ми поселили маму в цю квартиру. Тепер вона живе недалеко від нас, приходить, коли хоче, але і в нас є можливість побути наодинці. Ніхто не пхається у наш сімейний порядок зі своїми правилами й порадами. А, щоб мамі було веселіше, ми подарували їй цуцика. Тепер вона кожного дня вигулює його біля дому, годує й доглядає. Як на мене, ми знайшли найкращий вихід з ситуації, адже усі залишилися щасливі.
