Я працюю лікарем та багато чого бачив. Частіше за все я спостерігав як змінювалися стосунки людей після того, як з близькою людиною що-небудь траплялося.
Якось до нас привезли молоду жінку, вона потрапила в ав _арію та чудом вижила. Жінка ледве прийшла до тями та біля неї увесь час сидів її чоловік. Коли я підійшов до нього, то побачив в його очах сльози.
Тарас, так звали того чоловіка сказав, що це все його провина.
– Що саме? – запитав я.
– Те, що Аліна вирішила поїхати до мами. Я приділяв їй мало часу, вважав, що вона завжди буде зі мною поряд, сприймав її як належне. Думав, що ще встигну провести час зі своєю дружиною та зосередився на кар’єрі. Яким же я був сліпим. А тепер я ледь її не втратив.
Чоловік виговорився та йому стало легше, мені складно було підібрати слова, щоб його втішити, але я спробував. Сказав, що його дружина одужає та вони зможуть надолужити згаяне.
Проте трапляється й так, що подібні події розставляють всі крапки над “і” та ті, кому насправді було байдуже до близьких людей, проявляють байдужість навіть в таких критичних ситуаціях.
Як це сталося з Василем. Він потрапив до лікарні прямо з ділових переговорів, його мама днювала та ночувала в лікарні, а дружина лише через декілька днів помітила відсутність свого чоловіка. Висновки напрошуються самі по собі.
Звичайно, краще, коли нічого подібного не стається та люди цінують те, що мають і без таких випадків.
