Я завжди щиро раділа, що не мала конфліктів із своєю свекрухою. Бо моїм страхом номер один були вічні непорозуміння із мамою майбутнього чоловіка. Найбільше мені подобалося, що Олена Миколаївна не приходила до мене і не командувала, як потрібно прибирати, як їсти готувати. Кожен переймався лише за своє господарство.
Для мене було важливим ладнати із батьками Богдана, оскільки ми вже мали двох діток і хотілося, аби у них була любляча родина, що ніколи не виясняє стосунків. Тим більше, я, як ніхто інший знала, як важко жити без дідусів і бабусь. Батьки моєї мами і тата відійшли у вічність ще коли я була дуже маленькою. Тож я завжди заздрила подругам, які на літо їздили в село до бабусь.
Моя свекруха була – доволі активна людина. Крім Богдана, у неї ще є дочка Люба. Нещодавно вона також народила другу дитину і Олена Миколаївна із всіх сил старається допомагати і їй. Мені здається, що у дочки в гостях вона буває частіше, та я прекрасно розумію, що все ж таки вона їй ближча, ніж син.
Та останнім часом свекруха взагалі перестала до нас навідуватись. Щоб ви розуміли, наскільки рідкісними стали її візити – коли жінка приїхала на День народження молодшої внучки, то та не впізнала її і почала плакати. І я прекрасно розуміла, що вона просто злякалась обнімань зі сторони людини, яку вона бачить вп’яте в житті.
Все було б нормально, та Олена Миколаївна вирішила роздути із цієї ситуації справжню проблему. Бачте, її образило, що дитина ставиться до неї, як до чужої тітки. Бодя пішов заспокоювати матір, намагався донести, що це маленька дитина, яка не може пам’ятати людину, що бачила аж рік тому.
Свекруха, так нічого і не зрозумівши, пішла додому і більше до нас в гості не заходила. Нічому її життя не вчить.
