Минулого місяця ми з чоловіком відсвяткували наше весілля. Разом продумували усі деталі до найменших дрібниць. Хотіли, щоб цей день був справді найгарнішим та найкращим днем у нашому житті.
Та й з такого дня чудово розпочинати спільне подружнє життя. Це наче починати щось з гарної ноти.
Ми обрали дату, досить символічну для нас. Саме в цей день ми і познайомилися чотири роки тому. Замовили ресторан, обрали стиль, декор, вбрання і запросили гостей.
Того ранку в моєму домі було досить багато гостей і взагалі ніщо не віщувало якоїсь біди. Фотограф зробив гарні кадри, також зняв відео, батьки дали нам благословення і ми поїхали до церкви.
І от під церквою ми сиділи в автомобілі і чекали ще кілька хвилин до призначеного для нашої церемонії часу, та й фотограф потрапив у затор. Саме тоді я і почула багато цікавого.
Мої подруги обговорювали моє вбрання, мовляв могла і щось краще купити. Далеким родичам взагалі не подобалися ні місце проведення, ні ідея святкування.
Свекруха жалілася якимось чудим людям, що я їй ніколи не подобалася і мій чоловік робить найбільшу помилку в своєму житті.
Ох і розлютилася я тоді. Мені і плакати хотілося, і одночасно опустити вікно і сказати, що я все чула. Чоловік мене ледве стримував та заспокоював.
Олег запевняв мене, що всі ці слова, розмови і чужі люди не можуть вплинути на наше щастя. Сьогодні ми одружимось і все буде гаразд – сотні разів він повторював.
Ці слова надали мені впевненості. Ми взяли шлюб, мило посміхалися всім та поїхали до ресторану.
В ресторані, всі ще не встигли зайняти своїх місць, як я взяла мікрофон і сказала:
– Дорога родино, друзі та знайомі – прошу залишитися лише тих, хто щиро за нас з Олегом радіє. А тих, хто так гарно обмовляв і критикував наш вибір, любов і щастя прямісінько під церквою – прошу на вихід! Давайте так, щоб я до вас особисто не підходила і не проводила. Всього доброго!
І тоді практично всі покинули банкетну залу. Залишилися ми і найближчі родичі та друзі. Свекруху ми також попросили піти.
