Нещодавно познайомилася з хлопцем. Почали зустрічатися. Він мені дуже подобається. Він часто приходить до мене додому. Однак я не зізнаюся, що це моя квартира. Не хочу, щоб він цінував мене за матеріальні достатки, якими володію. Мені потрібно, щоб він любив мене як особистість.
Тому сказала, що цю квартиру винаймаю. Дозволяє мені зарплата жити окремо від батьків. Насправді, я помешкання успадкувала від бабусі.
Віктор каже, що на сьогодні квартира не проблема. Важливо, щоб між людьми було взаєморозуміння. А квартиру можна купити в кредит, можна винаймати, можна ділити разом з батьками, щоб накопичити гроші на власну.
Він особисто вже подумав над цим питанням і вирішив придбати власне помешкання. Тому гроші не тратить намарно.
А вчора Віктор запропонував нам одружитися. Я погодилася. Тепер думаю, що з квартирою якось негарно вийшло. Треба розповісти йому правду.
Проте мама мене стримала. Вона сказала, що кожен мужчина повинен забезпечити свою сім’ю помешканням. А ця квартира хай буде моїм резервом. Невідомо. Як життя повернеться. І гроші додаткові ніколи зайвими не будуть. Переконала мене, що можна здавати в оренду.
Я так і роблю. Тим часом самі також винаймаємо житло. Віктор накопичує на спільну квартиру. І тому мене мучить совість, чи я правильно з ним поступаю, що не зізнаюся про власну квартиру. Адже він хвилюється, що з купівлею не все так просто. Ціни стрибають швидше, ніж він встигає прискладати грошенята.
Скажіть, як би ви поступили на моєму місці?
