Мій звичний похід у магазин перетворився на цілу історію, яка закінчилася у відділені поліції. А все через те, що я маю власну думку й не хочу, щоб зі мною поводилися наче ніби я ніхто і все стерплю.
Біля входу у магазин я помітила молоду маму, яка не могла зайти з коляскою. Спеціальний спуск був покритий першим льодом у цьому році. Колеса прокручувалися й бідолашній не вистачало сил, щоб витягти візочок на сходи. Я вирішила їй допомогти. Попросила чоловіка, який проходив повз підсобити дівчині. Дякувати Богові в нашій країні ще не перевелися чоловіки.
Коли ми з нею були у магазині, то я одразу попросила у продавців, які у залі розкладали товар книгу скарг. «А що сталося?» – почала вона в мене запитувати. Я пояснила їй ситуацію. «Так це ж через ожеледицю. Що нам тепер кожних п’ять хвилин посипати її піском?» – відповіла мені дівчина. Мені стало ніяково. Я ще й залишилася винна. Книгу мені так й не хотіли виносити. Сказали, що адміністратора не має на місці.
Я влаштувала скандал. Я знаю свої права й не дозволю собою маніпулювати. Через хвилину біля мене була охорона. А за мить вони тягли мене за руки та виганяли з магазину. Це був просто жах. Я розсердилася не на жарт.
Того ж дня я була у поліції та написала скаргу на магазин. Ви всі його знаєте. Відома в Україні мережа. Але не буду зараз її називати. Поліція обіцяла розібратися. Але вже пройшов тиждень, а від них жодних новин. Схоже доведеться штурмувати прокуратуру. Я цього так не залишу, чого б це мені не коштувало. Важко не бути стадом.
