Перший чоловік був моїм «комом». Прожили ми разом три роки, народили прекрасну доньку і я почала ловити його на постійних зрадах та брехні. Довго терпіти я цього не стала і розлучилась. А через пів року я познайомилась з Орестом. Коли моїй доньці було чотири роки ми одружились, а через рік у нас з’явився син.
Звісно, і цей шлюб не минув без кризи. Через два роки я помітила, що Орест змінився, він постійно затримувався на роботі, мовчав, уникав розмов. Спочатку я все скидала на проблеми з роботою, а одного дня він щиро зізнався мені, що він більше не любить мене й у нього є інша, до якої у нього справжні почуття.
Звісно, далі була розмова про те, що він хоче, щоб я покинула його дім (він сам його будував), а він сюди приведе свою нову кохану. Я оторопіла від такої звістки. Я розуміла, що у нас не все добре, проте не думала, що все йде до розлучення.
Перші дні я плакала, навіть, наділась на те, що він побачить, як мені боляче і передумає, проте він почав спати у вітальні, аби уникати мене. Тоді я до кого тільки за порадою не зверталась і лише подруга сказала мені те, що допомогло: «Поглянь на себе! Годі жаліти себе! А тепер слухай мене! Ти повинна зробити, як я колись і у вас з чоловіком точно все стане на свої місця!».
Почала я свої зміни з того, що забула, що у мене є чоловік, тому почала постійно виглядати на всі 100, з часом я почала приводити додому чоловіків, мов на побачення. Чоловік був незадоволеним, тому я попросила привести його кохану, мов обіцяю бути порядною. Спочатку він не хотів, а потім таки привів її.
Ми посиділи, повечеряли, а тоді він пішов її проводжати, проте надто швидко повернувся.
Наступного дня у ньому щось змінилось, він сам приготував сніданок, говорив зі мною, раніше повертався додому, почав проводити час з сином та донькою, проте я удавала, що нічого не помічаю.
Довго удавати мені не довелось, бо через тиждень чоловік подарував мені каблучку і запропонував помиритися. Я спочатку не піддалась на його умови, але через тиждень його старань таки прийняла каблучку.
