Мене звуть Борис Антонович. Я зруйнував життя сина, своєї невістки та дітей, розплатився за тимчасове щастя і водночас найбільшу помилку свого життя зневагою сина.
Олександра, моя невістка, познайомилася з моїм сином після закінчення університету. Він привів її до нас додому знайомитися. Я хвилювався під час тієї розмови. Мені з першого погляду сподобалася ця дівчина, ефектна, вродлива та доглянута. Не те, що моя дружина. Я весь вечір намагався уникнути зустрітися з нею очима. Не знаю, що відбувалося зі мною тоді, та я весь вечір дивився лише на неї.
Олександра з Миколаєм одружилися. Після весілля син влаштувався на роботу військовим. Він часто їздив у тривалі відрядження. Я розумів, що це і добре, і погано: я зможу ближче бути з жінкою, яка давно стала мені небайдужою, але ж вона була дружиною мого сина. Я не знав, як загасити свої почуття до цієї молодої та чарівної дівчини. В мене наче вселилося щось: я палко бажав володіти нею.
І ось одного разу Микола знову поїхав у відрядження. А я мав зайти до Олександри, щоб віднести їй пиріг, що спекла моя дружина. Коли зайшов, був приголомшений. Олександра стояла в короткій сукні, яка витончено обтягувала її струнке тіло. На столі я помітив пляшку вина і вечерю на двох. Вона чекала на мене.
У цей вечір Олександра зізналася, що я – ідеал її чоловіка, що її тягне до мене і вона нічого не може з цим вдіяти. Я пояснив їй, що не бажаю робити сину боляче, та й від дружини не збираюся йти. Вона все зрозуміла. Ми почали зустрічатися таємно.
Я збагнув, що вона втратила голову від мене, коли Олександра сказала, що чекає дитину. Звичайно, я душею розквітав з цією жінкою, відчував себе не на п’ятдесят, а на всі двадцять років. Ми були щасливі кожну мить, яку проводили разом. А після таких зустрічей кожен з нас повертався до звичного життя.
Ми нікому не сказали, що народжена дитина – це дитина моя і Олександри. І дружина, і син навіть не здогадувалися ні про що.
Але одного разу Микола повернувся додому раніше. Ну прямо, як в анекдоті, чесне слово. У цей час ми з Олександрою були у ліжку.
Вони розлучилися. Син не розмовляє зі мною й досі. Дружина пробачила мені, але я мусів їй дати обіцянку, що більше ніколи не побачуся з Олександрою. Я залишився жити у сім’ї. Але допомагаю невістці – частенько пересилаю їй гроші на картку, адже вона сама виховує мою дитину.
Все місто тільки й говорить, що про цей інцидент. Олександра писала в СМС- повідомленні, що її через це звільнили з роботи, а батьки на поріг будинку не підпускають і слухати нічого не хочуть.
Знаю, що Олександра переїхала в інше місто, щоб там почати життя з чистого листка. Мені шкода її. Але я дав обіцянку дружині. Тільки зараз я починаю розуміти, що мої почуття до невістки були палкою пристрастю і що не можна було піддаватися їм. Я не знаю, чи колись простить мені син. Швидше за все, за те щастя, що я тоді відчував, мені доведеться розплачуватися все життя.
