Я не знаю чому, але Вікторія весь час відкладала наше знайомство з її батьками. Я подарував їй золоте кільце в знак того, що вона моя наречена. Вікторія прийняла як належне. Я вважаю, що після цього дівчина повинна мене познайомити з батьками. Та моя наречена весь час шукає відмову. То наступного тижня, то мама захворіла, потім тато. Я став помічати, що якось відсторонюється Вікторія від мене.
Ми зустрічаємося вже рік. За цей час я не заощадив жодної копійки. Взагалі в мене правило, заощаджувати кожного місяця. Та після того, коли познайомився з Вікторією, правила відійшли в сторону. За кожним побаченням дарував дівчині цінні речі. В неї є золоті сережки, браслет, годинник, ланцюжок з кулоном. Всі ці речі дорогі, і Вікторія приймала подарунки з радістю. Та коли я подарував їй кільце і сказав, що віднині вона моя наречена, дівчина померкла.
Не зустрічає мене зацікавленим поглядом, мало розмовляє. Коли не запитую про батьків, то сама про них і не згадує. А час іде, вже скоро назначена дата одружуватися, а я дотепер не знайомий з її батьками. Річ у тім, що в мене батьків немає. Виховувала бабуся, але її вже немає з нами. Тому з моєї сторони знайомити немає з ким. А зі сторони Вікторії діється щось незрозуміле.
Одного разу я вирішив прийти додому до Вікторії без попередження. Адже знав де вона мешкає. Двері відчинила її мама. Я представився, сказав що наречений їхньої доньки. Вийшов тато Вікторії, удвох із її мамою дивилися на мене, немов я сказав щось непристойне. Вийшла Вікторія. Вона аж зблідла, коли мене побачила. Я нічого не розумів, але не поспішав піти. Стояв і чекав чим все закінчиться.
Нарешті мама Вікторії запросила мене зайти. Я знову розповів про те, що є наречений їхньої доньки й прийшов познайомитися. Нарешті її мама мовила:
– У Вікторії є наречений. Наразі він у кімнаті доньки.
Прийшла моя черга дивуватися. Виходить зустрічалася з двома? А Вікторія за руку потягла мене до виходу. Вона шепотіла, щоб я забував про неї й більше не приходив. Закрила за спиною двері. Я пішов додому ошелешений. Що то було? Невже так можна ставитися до почуттів чоловіка? Адже я її кохав, а Вікторія віддячила мені зрадою, брехала весь час.
Чомусь мені здається, що від мене їй потрібні були лише подарунки, а не почуття. А ви як гадаєте?
