Зі своєю двоюрідною сестрою я спілкувалася не часто. Так додзвонювалися кілька разів на рік на тому й усе. Тому коли Неля запросила до себе в гості, мені стало якось ніяково відмовляти. До того ж причина поважна – вона стала бабусею й хотіла відзначити цю подію.
Як і годиться я купила подарунок господарям квартири, взяла і новонародженому костюм та кілька повзунів й вирушила в дорогу. З самого ранку так закрутилася з цими покупками, що не встигла поснідати. Тож сподівалася, що у гостях добряче наїмся.
Мій апетит зник, коли переступила поріг квартири. У ніс одразу вдарив нестепний сморід собачої шерсті. Виявляється у Нелі дві собаки. Вони живуть у квартирі й господиня не надто переймається їхньою гігієною. Мене одразу почали обнюхувати, а інший не хотів пропускати. Гарчав та дивився з-під лоба. Неля з кухні кричала, щоб я не боялася та проходила, вони в неї не кусаються. Так попід стінку й дісталася кухні.
Привітала сестру, вручила подарунки. Допомогла накладати на стіл. Собаки спокійно могли вилізти на стілець та потягнути зі столу те, що їм хотілося. Я хотіла їх відігнати, але Неля запротестувала, що вони можуть робити те, що їм заманеться. Це не просто собаки, а члени сім’ї. Останньою краплею стало те, що пси сіли до столу разом із нами. Господиня їх виціловувала та обіймала, а вони трусили своєю шерстю над їжею. Я не могла пересилити себе, щоб скуштувати хоч щось. Звісно господиня це помітила та ще й почала мене журити, що я гидуюся.
Зрозумівши, що ми ні до чого не домовимося, вигадала якусь невідкладну справу та поспішила на вихід. Після того ми не зустрічалися і я ні капельки не засмутилася через це.
Я розумію, що домашніх улюбленців потрібно любити та піклуватися про них, але в усьому має бути міра. Чи це нормально, коли собаки чи коти практично їдять з вами з однієї миски?
