Ми з Оленою були одружені вже шість років. Все в нас було. Власна квартира, автомобіль, гарна робота в мене та неї, відпочинки за кордоном. Але ніяк ми не могли завести дітей. Обстеження у лікарів показало, що я не можу мати дітей через перенесену у дитинстві хворобу. Ми були у відчаї. Думали всиновити, але дружині не хотілося виховувати чужу дитину. Я був не проти, а точніше не мав іншого виходу. Вона ж запропонувала штучне запліднення. Та як добре ми не заробляли, але одна така процедура дуже сильно била по наших кишенях, а з першої спроби могло й не вийти.
Якось відпочиваючи з моїм другом, коли ми трьох сиділи на підп итку мені спала на думку ідея, що запліднити штучно можна й без медиків. Все що нам потрібно знаходилося у кімнаті. Я натякав на дружину та друга. Спочатку ми посміялися, але тема не зникла. Та й аргументи були переконливі. Я знаю свого друга, ми з дитинства разом. А так станемо ще ближче. Пляшка за пляшкою й останнє, що я пам’ятаю це як я проводив свою дружино до нього у спальню.
Коли на ранок я все згадав, то не міг повірити, що так вчинив. У спальні друга вони все ще спали. В одному ліжку й очевидно, що одягу на них не було. Я швидко пішов геть. Вже третій день я мешкаю у батьків, не відповідаю на дзвінки дружини та друга. Не знаю як дивитися їм в очі. А що як вона й справді завагітніла. А винен в усьому я.
