Коли прийшов час пологів, мене поселили в палату, де лежали ще три жінки. Ми всі народили в один день. Так вже сталось. За цей час що ми були в палаті, ми познайомились та доволі багато спілкувались.
Підходив час виписки. Медсестри повідомили нам, що слід підготуватись до виписки. Виписувати мали по черзі.
Алла розповідала, що вже говорила з чоловіком і він вже все приготував: купив коляску, замовив доставку їжі, щоб не готувати святковий стіл, крісло в автомобіль для дитини та всі найближчі різні вже готувались до виписки.
Інна казала, що її мама та свекруха вже підготували святковий стіл, в очікуванні на першу зустріч з онуком, якого вони дуже сильно чекали.
Дарина раділа, що чоловік вирішив подарувати їй, в знак подяки за її важку працю, яку вона здійснила, народивши йому двох донечок будь-що, що вибере Дарина.
Всі вони із захватом очікували на виписку. Але не я. Мене чекала порожня квартира. Мене чекало самостійне добирання додому з пологового. Мене все ще боліла спина, нутрощі також. Але мені треба було самостійно все зробити
Чоловік у відрядженні, але за цей час ні разу не зателефонував. Батьки дуже далеко живуть і не могли приїхати за мною. А свекри… Хоч і жили зовсім пору, але в них до мене доволі холодне ставлення. То ж і на ручку їм було байдуже.
Прийшовши в порожню квартиру, я сиділа та плакала. Мені довелось багато чого зробити самій. Мене ніхто не підтримав. Я була сама після важких пологів.
В той же день почались безсонні ночі, годування та підгузки. А покупати дитину самостійно було вкрай важко. Спина досі боліла, тому зігнутим та тримати крихітку було вкрай важко.
І так було два тижні з гаком. А потім з відрядження повернувся чоловік. Він вибачався, що не телефонував, бо його рюкзак з телефоном та грошима вкрали, а на пам’ять він мого номеру не знав. То ж ледве повернувся, дякуючи одному чоловіку з філіалу фірми, в якій він працював та приїхав у відрядження.
Я зрозуміла, що сильно помилялась, коли думала, що чоловік покинув мене на самоті і йому байдуже на мене. Тому, щоб вибачитись та дати мені можливість відпочити, наступні два тижні вже він вставав ночами до дитини.
Проте те почуття самотності я запам’ятаю на все життя.
