З Владою ми навчалися в одному класі. Варто відзначити, що навчалася однокласниця посередньо. Вона не надто переймалася своїми оцінками, не завжди виконувала домашні завдання, часом провалювала контрольні роботи й ігнорувала повчання вчителів про те, що з неї нічого не вийде.
Я ж навпаки була круглою відмінницею. Виконувала всі завдання, ніколи не сперечалася й переконувала сама себе, що всі ці жертви не даремні.
Минули роки. Життя розкидало наш клас у різні боки. З деякими подругами я продовжувала інколи зідзвонюватися, доля решти залишалася невідомою.
Після закінчення університету пішла влаштовуватися бухгалтером на фірму. Поки сиділа в черзі на співбесіду, помітила молоду дівчину, яка прибирала офісне приміщення. Її обличчя здавалося таким знайомим. Потім мене осяяло – так це ж Влада, моя однокласниця.
Підійшла до неї аби привітатися. Владислава одразу мене впізнала. Вона взагалі не соромилася, що стоять переді мною зі шваброю та в робочій формі. Запитала чи здобула вона якусь освіту, як взагалі живе. Влада загадково посміхнулося й відповіла лише:
-Гарно заробляти можна й без диплома – й пішла собі працювати.
Того дня я отримала роботу. Зарплатню обіцяли непогану, якраз вистачить на оренду квартири та комунальні послуги, частково закрити базові потреби. Вдома я продовжувала згадувати зустріч зі своєю однокласницею. Цікаво, яка у неї зарплатня та й взагалі, як вона примудряється на такій роботі дозволяти собі жити у місті? Може має хлопця чи батьки допомагають.
Випадкова зустріч з Владою повторилася, але цього разу в іншому місці. Мій хлопець запросив мене піти на відкриття нового ресторану. Попросив одягнути вечірню сукня та зробити зачіску, адже обіцяли урочисте дійство. Яким же здивуванням було побачити на відкритті Владу. Вона красувалася у шикарній сукні, волосся зібране у високу зачіску, на пальцях виблискували золоті каблучки. Якось машинально я почала оглядати в пошуках її супутника, але протягом вечора Влада залишалася сама. За винятком кількох шанувальників, що підходили познайомитися.
В голові картинка не складалася, тож я вирішила підійти привітатися.
-Владо, вдруге за тиждень. Рада тебе знову бачити – сказала я, обіймаючи однокласницю.
-Навзаєм. Маєш чудовий вигляд – зробила вона мені комплімент.
-Мені до тебе дуже далеко. Не сприйми за образу, але у тебе є багатий залицяльник?
Владислава розсміялася своїм милим та дзвінким сміхом.
-Я сама собі «папік». Нещодавно відкрила власну клінінгову компанію. До цього довгий час прибирала сама, працювала на фірмі, вивчала що й до чого. Набивала список потенційних клієнтів. Закупила матеріал, взяла у штат ще одну дівчинку. Згодом додала кількох працівників й от я бізнес вумен.
Виходить, що Владислава сказала гірку істину нашого життя: «Гарно заробляти можна і без диплома». Тоді навіщо я скільки років витратила в пусту?
