Був у мене хлопець, якого я дуже сильно полюбила. Полюбила так сильно, що закривала очі на всі його негативні риси і неприйнятні поступки. Я лише хотіла бути з ним щаслива, а він випробовував моє серце. Одного дня вирішила, що досить і ми розійшлися.
Довгий час я провела закрита в собі. Мені не були цікаві інші чоловіки. Я стала якась далека від стосунків. Та потім зустріла Йосипа і він зумів зачепити мою душу. Ми почали зустрічатися і діло йшло до весілля.
І тут, за декілька днів до нашого весілля появився мій колишній хлопець. Чим я думала в той момент – не знаю. Я зрадила Йосипу. Таки якась сила мене тягнула до колишньої любові.
Розуміється, що весілля ми скасували. Я просто чесно сказала Йосипу, що зрадила.
Ще за місяць я дізналася, що вагітна. Сказала про це колишньому хлопцю. Він почав сміятися і сказав, що йому не потрібна ні я, ні ця дитина.
Я зруйнувала своє щастя власними руками. Треба було мені тієї зловісної зустрічі. А зараз так мучатися від докорів сумління. Боже, де був мій розум в той час.
Та мабуть, це мені таке покарання. Буду мамою-одиначкою. Такий мій хрест.
З Йосипом ми й не спілкувалися. Та якось пересіклися в магазині. Він подивився на мій живіт і запитав чи батько дитини щасливий. А я кивнула головою і в мене потекли сльози. Ми розговорилися. І я чесно зізналася, що дуже жалію за свій такий необдуманий вчинок.
Зараз Йосип переконує мене таки вийти за нього заміж. Каже, що любить мене і любитиме мою дитину, якій потрібний батько.
А я не знаю, як мені бути. Я з ним так підло і низько вчинила, а він все пробачив. Я ж не можу сама собі це пробачити. Мене постійно мучають докори сумління. Я ж зіпсую Йосипу життя, хоча вже і так напартачила. А це ще й чужу дитину на його шию повісити.
Не зможу я жити і бути щасливою, згадуючи той біль, який причинила Йосипу. Та й не знаю, чи він справді зможе полюбити не свою дитину. Тому ми поки спідкуємося як друзі, а там час покаже.
