Зі своїм чоловіком ми були знайомі ще зі школи. Разом сиділи за однією партою, удвох після занять повертались додому, часто гуляли. Ми мріяли, як створимо нашу сім’ю, народимо дітей. А згодом навіть вступили в один університет. Після закінчення навчання знайшли роботу та стали орендувати житло. Жили щасливо та насолоджувалися життям. Мені здавалося, що саме такого чоловіка я хотіла бачити поруч усе життя.
Згодом я завагітніла. Нашому щастю не було меж. Через два місяці ми розписалися та зробили невеличке весілля, покликавши найближчих. Рідні й друзі дуже раділи за нас.
Але наша радість тривала недовго. Одного дня мій чоловік поїхав на роботу та більше не повернувся, він загинув в автокатастрофі. Я відмовлялася в це вірити, думала, це просто страшний сон. А ще я от-от мала народити нашу дитину. Так Бог забрав у мене коханого чоловіка, але подарував мені синочка – його маленьку копію.
Я довго не могла повірити, що це все відбувається зі мною. Ще недавно ми разом обирали ім’я сину, а тепер я залишилася сама.
Було дуже важко навчитися заново жити, але я не могла опускати рук. Потрібно було іти далі попри все.
Синочок просто копія свого батька. Я полюбила його всім серцем, і знаю, що наш татко дивиться на нас з небес та оберігає нашу сім’ю. Він наш Ангел-охоронець, і так буде завжди.
Хочеться сказати тільки одне – цінуйте рідних, бережіть їх, говоріть про свої почуття, допоки не пізно.