Я саме чекала на появу нашого сина, як одного дня мій чоловік поїхав на роботу та більше не повернувся.

Зі своїм чоловіком ми були знайомі ще зі школи. Разом сиділи за однією партою, удвох після занять повертались додому, часто гуляли. Ми мріяли, як створимо нашу сім’ю, народимо дітей. А згодом навіть вступили в один університет. Після закінчення навчання знайшли роботу та стали орендувати житло. Жили щасливо та насолоджувалися життям. Мені здавалося, що саме такого чоловіка я хотіла бачити поруч усе життя.

Згодом я завагітніла. Нашому щастю не було меж. Через два місяці ми розписалися та зробили невеличке весілля, покликавши найближчих. Рідні й друзі дуже раділи за нас.

Але наша радість тривала недовго. Одного дня мій чоловік поїхав на роботу та більше не повернувся, він загинув в автокатастрофі. Я відмовлялася в це вірити, думала, це просто страшний сон. А ще я от-от мала народити нашу дитину. Так Бог забрав у мене коханого чоловіка, але подарував мені синочка – його маленьку копію.

Я довго не могла повірити, що це все відбувається зі мною. Ще недавно ми разом обирали ім’я сину, а тепер я залишилася сама.

Було дуже важко навчитися заново жити, але я не могла опускати рук. Потрібно було іти далі попри все.
Синочок просто копія свого батька. Я полюбила його всім серцем, і знаю, що наш татко дивиться на нас з небес та оберігає нашу сім’ю. Він наш Ангел-охоронець, і так буде завжди.

Хочеться сказати тільки одне – цінуйте рідних, бережіть їх, говоріть про свої почуття, допоки не пізно.

Оцініть статтю
Дюшес
Я саме чекала на появу нашого сина, як одного дня мій чоловік поїхав на роботу та більше не повернувся.