В суботу ми святкували п’яту річницю дня народження нашого сина. Свято сподобалося Артемчику. Адже в нього такий вік, що вже все пам’ятає. Ми з чоловіком раділи, що сину сподобалося все, що ми придумали. Катання на каруселі, зоопарк, а потім в кафе морозиво на смак Артемчика. Увечері син відразу ліг спати, втомлений. А ми з бабусями та дідусями посиділи за святковим столом.
В середині тижня мені телефонувала моя подруга. Вона сказала, що увечері прийде до нас у гості. Через те, що не була на дні народження Артемчика. В моїй голові відразу постали питання. Коли я приготуюся до приходу подруги. Адже після роботи потрібно їхати в дитячий садок по сина, потім в магазин купити продукти. Ще згадала, що вдома не прибрано, речі валяються по всій квартирі. В нас так завжди, коли збираємося вранці на роботу. І все це потрібно встигнути, поки прийде подруга.
Коли ми з Артемом вийшли з дитячого садочку, я сказала, що йдемо в магазин. Син зрадів, мама купить машинку. Але зайшли ми в продуктовий і почалося. Артем рюмсав, не хотів ходити за мною. Він постійно простягав руки до цукерок та печива. Я говорила, що вдома все те є. Але сину потрібно щось для себе купувати. Я знала, що так буде, але не залишу ж його самого вдома. Коли підійшли до каси, Артем голосно хлипав, оскільки я сварила його за погану поведінку.
Нарешті вийшли надвір. Сонце гріло добре, хоч і вечір наступав. Син знову захлипав. На цей раз йому терміново потрібно випити води. Він бачив, що я купувала солодкі напої, знову просив дістати пляшку зі смачною водою. Я щось накричала, не пам’ятаю і що. В цей час мимо нас проходила жінка. Вона немов до себе говорила:
– В мене також донька капризуля, я сварилася. А потім вона захворіла. Наразі я все б їй віддала, лише щоб хвороба відступила.
І пішла далі. Я стояла, немов мене облили холодною водою. А й справді, що я жалію для сина воду. Нехай п’є. Не вистачить, купимо. Це ж мій син. А я заради подруги, з якою бачимося один раз на рік, сварю сина. За що? За те що він вимагає уваги до себе? Нехай приходить подруга, пригощу тим, що є. Адже цей візит незапланований. Нічого, якщо щось не встигну, чи побачить безлад у квартирі. Я якось перенесу. Головне, щоб сину приділяла більше уваги, щоб він був здоровий і щасливий. А з усім іншим розберуся.
