В нашій сім’ї сталося r0pe. Ми з дружиною дуже хотіли дітей і коли нарешті моя кохана завагітніла – ми дізнались, що очікується двійня.
Уявіть наше щастя в цей момент. Так хотіли діточок, а тут одразу двох за раз отримаємо!
Готувались до пологів та виховання двох бешкетниць ми дуже ретельно. Ходили на курси для молодих батьків, закупили всі необхідні речі та вже морально налаштовувались, що з двома немовлятами буде дуже важко. Але це однозначно вартувало народження двох чудових дівчаток.
Вже на пізніх строках дружині стало погано та ми терміново поїхали до лікарні. Там в неї почались перейми, а згодом пологи. Вони були не надто довгі, тому за чотири години на світ народились дві дівчинки, дві донечки.
Старша була здоровою та міцною дівчинкою, але от молодша слабшою з’явилась на світ. Її одразу відправили на підтримку життєдіяльності. Ми дуже хвилювались та регулярно були в реанімації. Дружина так взагалі в реанімації мало не ночувала.
Але в підсумку нас виписали лише з старшою донечкою. Молодша все ще мала залишатись в лікарні. Наше маленьке сонечко. Ми їй вже обрали ім’я – Злата, адже в неї було дуже красиве яскраве волоссячко, що було щось середнім між золотим і рудим.
Ми відвідували доньку щодня до тих пір, поки нам не сказали, що лікарі робили все можливе, для порятунку доньки, але врятувати її так і не змогли. В той день я почав сивіти. А моя дружина сильно захворіла.
Настільки сильно, що довелось їй знову лягати в лікарню Поки вона одужала, то лікарі сказали, що вже поховали нашу доньку. Без нас. Я вчинив страшний скандал, але вони так і не сказали, де саме вона є.
Нам довелось змиритись з цією подією та відновлювати свою здатність нормально жити, адже в нас все ще була старша донька. Вона потребувала нас та ми не могли забутись в горі, залишивши її саму.
Так пройшло три роки. Ми жили спокійно, але кожного дня пам’ятали про нашу Злату.
Якось, я повертався додому пішки, адже машина була в ремонті та й треба деколи ходити для здоров’я, та мав зрізати через автовокзал. Так, там багато циганів ходить, але мені треба було того дня прийти трохи швидше.
І там, на вокзалі, я помітив циганку, яка тримала на руках дівчинку орієнтовно трьох років з таким самим унікальним відтінком, що був у нашої Злати. Я шоковано дивився на них та думав: «Такого не може бути!». Поки я прийшов до себе, то циганка вже загубилась в натовпі.
Тоді, по приходу додому, я все розповів дружині і ми пішли писати заяву до поліції. Через три місяці циганку таки знайшли. Разом з дитиною. Звісно, ми провели тест ДНК та дізнались, що дитина справді наша. Це була Злата!
Та й циганка про все сама розповіла. Вона народжувала в той самий час, що і моя дружина, але її дитина не вижила. А так як вона знала, що є жінка, що народила двійню і одна дитина залишилась тимчасово в лікарні, то вирішила забрати її собі. Думаю ви розумієте, що без дитини вона в свій табір не могла повернутись.
Коли ми пішли розбиратись в лікарню, як таке сталось і чому нам повідомили про см ерть дитини, там нам відповіли, що вони не могли знайти дитину нашу, коли мали її нам віддати, адже Злата почала одужувати одразу після нашої виписки. Тому вирішили придумати легенду, що не змогли врятувати. Мовляв хотіли самі знайти дитину, а до пологового не привертати зайвої уваги.
Я на них гарно викричався. Все виказав, що хотів і не хотів. Але винних вже б не знайшли, адже вони після того випадку швиденько позвільнялись всі. Нам це розповіла стара медсестра, яка залишилась там працювати. Їй погр _ожували, якщо вона щось розповість, того і мовчала.
Ось так ми втратили, а потім чисто випадково знайшли нашу донечку.
