Ми з Михайлом дружимо разом із дитинства. В школі сиділи за однією партою. Його тато завжди нам майстрував щось. І ми задоволені бігали з тими дерев’яними іграшками по вулиці на заздрість іншим хлопчакам. Його мама пригощала нас смачними пиріжками, з капустою, з картоплею, з повидлом чи з маком. Коли виносила пиріжки, то за лічені секунди їх не залишалося на тарілці. Я любив ходити до Михайла додому. В них вдома завжди весело.
Коли виросли, разом вступили до інституту. На третьому курсі ми обидва примітили першокурсницю Іванку. Разом ходили за дівчиною, кожен із нас намагався привернути її увагу до себе. Та все ж таки, вона вибрала Михайла. А я знову у пошуку.
По закінченні четвертого курсу Михайло з Іванкою запросили мене на весілля. Я радий за них, адже на той час зустрічався з Юлею, яку покохав всім серцем. Та й на весілля до свого друга я прийшов разом із Юлею. Весілля дуже гарне, багато гостей. Я шукав батьків Михайла, хотів привітатися з ними. Та їх не було. На моє запитання, Михайло відповів, що в Іванки батьки з великими статками. І гості на весіллі заможні. А його батьки будуть виглядати на фоні багато вдягнених гостей дуже бідно. Краще вони з Іванкою потім самі поїдуть до них познайомитися.
Я був вражений. Якби знав, що Михайло так поступить зі своїми батьками, то на його весілля не приходив би. Я не розумію, як можна соромитися своїх батьків? Та ще таких, як у Михайла. Гарно виховували, та все ж таки в чомусь не догляділи свого сина. Коли виріс таким егоїстом.
