З тих пір, як ми з Гнатом розлучились вже доволі багато часу пройшло. Три роки. Час так летить. Он вже й нашому сину Яну виповнилось шість рочків. Але наша ситуація дуже нетипова і не стереотипна, коли чоловік «розлучається» і з власною дитиною також.
Гнат дуже добре заробляє, адже має власний бізнес, тому не тільки платить аліменти, які становлять двадцять п’ять тисяч гривень, а ще й придбав нам з Яном велику затишну квартиру, щоб ми не мали проблем із житлом.
Так, звісно ж він просить звітувати про те, куди саме йдуть ці гроші, але без фанатизму, тому чеків та розписок не просить. Ян ж не страждає від дефіциту уваги зі сторони батька, адже кожні вихідні той бере сина на нейтральну територію(в нього є квартира, в якій він майже не живе) і влаштовує розважальну програму на вихідні: парки атракціонів, музеї, розважальні центри, парки і все тому подібне. Що б не захотів Ян – всюди поведе і придбає.
Я рада, що колишній повів себе достойно та як справжній батько. Я хоч і працюю, але моя зарплата в дванадцять тисяч таких розваг не дозволить. Всі гроші, які дає Гнат в якості аліментів, я витрачаю на Яна. Таким чином в сина є хороші іграшки, розвиваючі книги та гуртки, які йому до вподоби. Навіть виходить гарно відкласти та звозити сина на відпочинок у якийсь відпочинковий комплекс, чи санаторій. Собі ж нічого не беру, хіба що Гнат скаже, що можу взяти невеличку суму, або на день народження чи інше свято дасть. Хоча він і не повинен такого робити для колишньої дружини.
Все йшло добре. Єдине, що зіпсувало спокій нашого життя – це нова дружина Гната. Ні, мене не турбує, що він когось знайшов чи щось таке, але діло саме в її поведінці. Якось вона зателефонувала мені та почала чи то насміхатися з мене, чи то нібито ставити перед фактом. У будь-якому випадку вона хотіла, щоб це саме так і виглядало
– Я скоро буду народжувати, тому приготуйся та підготуй свого сина до того, що більше не буде таких великих аліментів. Доведеться жити в бідності. От халепа, чи не так? – насміхалась з нас нова дружина.
Мене це страшно обурило, адже як так можна?! Це вже знущанням вважається. Я зателефонувала Гнату та, пояснивши все, попросила пояснень, що це взагалі таке було. Колишній був сильно розгніваний та сказав, що розбереться з цим всім. І це зрозуміло, адже, по-перше: з його дитини насміхаються; по-друге: рішення приймають за нього, хоча він звик сам все вирішувати, або ж порадившись з близькою людиною.
Чи змінив він своє рішення щодо аліментів? Не знаю. Але якщо не буде цих аліментів ми зможемо жити, але Яну доведеться відмовитись від гуртків, поїздок на відпочинок та деяких продуктів, до яких він звик.
Як буде далі – не знаю, але сподіваюсь, що все в нас буде добре.
