Мені двадцять вісім років. У моєї мами тільки одні розмови при зустрічі зі мною. Як би було добре, якби я вийшла заміж. У мами тисяча аргументів про щасливе сімейне життя. А я тільки посміхаюся. Ще зовсім недавно мама завіряла мене, що в подружньому житті нічого хорошого немає. Що рано виходять заміж тільки ті, хто не бажає достигнути вершин, і в такому сенсі проходить вся розмова.
В дев’ятнадцять років я зустріла хлопця, з яким бажала зв’язати своє подальше життя. Та втрутилася моя мама. Я не думала, що так станеться, тому як тільки зрозуміла, що кохаю Миколу, відразу познайомила його зі своєю мамою. Я сподівалася, що мама підтримає мене, а вийшло навпаки. Відмовляла мене, розповідала, яке безрадісне життя чекає мене з Миколою. Так все розписала, що я повірила їй, своїй мамі.
Миколі вона наговорила на мене, що я не хазяйка, готувати не вмію, і ще багато чого. З тим чоловіком ми розлучилися і більше не зустрічалися. Пізніше говорили спільні знайомі, що Микола вдало одружився і щасливий у шлюбі. А я так і залишилася одна, більше нікого не покохала.
І ось мені двадцять вісім. Всі подруги давно заміжні. Як наразі розумію, мама усвідомила свою помилку. Намагається шукати мені чоловіків, та від того мені огидно. Я що, така некрасива, щоб мене знайомити з кимсь?
Одного разу на дні народженні подруги приїхав її брат. Раніше я його не бачила. Ми сподобалися одне одному. А через деякий час стали зустрічатися. Через те, що Василь проживає в іншому місті, запропонував мені поїхати з ним. Я не роздумувала, що мені чекати? А він чоловік гарний, видний. Вдома поспіхом зібралася, сказала мамі, що їду з майбутнім чоловіком.
Пів року ми разом. Намагаємося пристосуватися одне до одного. Не завжди те виходить, але я сподіваюся, що подолаємо непорозуміння. Інколи я підкоряюся йому, інколи навпаки. Але повертатися до мами, не збираюся. Краще буду страждати від непорозумінь із чоловіком, ніж слухати її голосіння з приводу того, що я не можу знайти собі чоловіка.
Спочатку ми з Василем жили добре, та згодом він перестав поспішати додому, допомагати мені по господарству. Потихеньку всі хатні справи перейшли в мої руки, від чого мені важко. Адже я не звикла весь час приділяти тільки прибиранню та готуванню страв. Розмови про допомогу ні до чого не привели. Як я говорила, до мами повертатися не збираюся. А Василю наразі добре вживеться, ні про що думати не потрібно. Відчуває, що я нікуди не подінусь, буду і надалі господарювати.
