Я стала непотрібна, немов стара іграшка, яка більше не приносила користі і не радувала дітей своєю наявністю
Валентина Семенівна, так до мене поважно зверталися односельчани. Я весь вік пропрацювала медичною сестрою. Допомогла за своє життя не одному десятку людей. Були навіть такі, що завдячували мені життям.
Все життя я прожила з прекрасним чоловіком, якого не стало три роки тому. Мені було важко справлятися з усім одною, але єдина донька все ж не давала здаватися. Моїй Катрі було 31 рік, коли вона сповістила мені прекрасну новину: «Ти станеш бабусею». Я уже забулася, що таке почувати себе щасливою. Того дня знову мала змогу відчути це прекрасне почуття.
На жаль, вагітність моєї доньки була важкою. Роки вже не молоді, виникало багато ускладнень. Пологи почалися завчасно, але, дякувати богу, все закінчилося добре. Катя народила прекрасних двійняток. Після виписки з пологового, дочка не справлялася самостійно. Її дівчатка потребували вдвічі більше уваги та піклування, тож я перебралася до міста, щоб допомагати.
Спершу ми жили всі разом прекрасно. Я допомагала дивитися за онучками, виконувала всю хатню роботу, а на вихідні та зовсім відправляла дітей кудись відпочити, а сама бавила немовлят. Мені приємно було знову мати змогу допомагати й бути корисною.
Минав час, дівчатка підростали. Тепер у мене було менше турбот і більше вільного часу. Якось я стала свідком сварки між донькою і зятем. Олекса говорив, що нянька їм більше не потрібна, бо дівчатка вже дають собі раду самі, а от лишній простій у квартирі не завадить. Я повинна повернутися додому.
Катя намагалася йому суперечити, пояснити, що я їм потрібна. Та й куди я могла податися, як зосталася зовсім одна в старому домі. Олекса її не слухав, поставив перед фактом і все. Я не хотіла бути тягарем для своєї доньки, тому рано вранці поки ще всі спали відправилася назад у рідне село. Дочці залишила записку.
Мій дім значно постарів і навіть якось осів поки мене не було. Стіни почали тріскатися, деякі шибки у веранді були розбиті. Все в будинку покрилося пилом і павутиною. Дров не було. Як виживати не зрозуміло, але повертатися я не збиралася.