Ми з Веронікою познайомилися на роботі. Вона дуже допомогла мені адаптуватися до роботи, до нашої команди, підтримувала і підказувала все.
Я закохався майже відразу і відчув, що вона також проявляє симпатію до мене. Вона була ідеальна! Розумна і красива, з добрим характером і манерами. Про таку дівчину я раніше тільки мріяв. Хлопці на роботі мені заздрили, адже не один намагався підбивати клинці до Вероніки, але вона усіх їй ігнорувала. А тут прийшов я й відразу завоював її увагу.
Спочатку ми просто бачилися на роботі, обідали разом й спілкувалися. Потім я наважився запросити її на побачення й признався у своїх почуттях. Вона відповіла взаємністю мені, але категорично заборонила говорити про це комусь. Запропонувала бачитися таємно й приховувати від усіх наші стосунки. Я був шокований цим.
Як ми могли вдавати, що між нами нічого немає? Я думаю, по наших поглядах було очевидно, що ми по вуха закохані одне в одного. Але Вероніка поставила мене перед фактом — якщо хочу зустрічатися, то лише таємно від усіх, інакше між нами нічого не буде. Я погодився… І став грати роль її “колеги” та “друга” на роботі. Мушу признатися, мені це вдалося. А Вероніка навіть не дозволяла підійти чи глянути на неї зайвий раз.
Від самого початку я був щирий з Веронікою, розповідав їй абсолютно все про своє життя, про сім’ю, друзів. Напевно було помилкою так сильно відкриватися комусь. Я був настільки закоханий, що й не помічав, що Вероніка лише слухає, але нічого не розповідає про себе. Я думав, що це через її сором’язливий характер. Вероніка завжди була малоговіркою і серйозною. А я завжди базікав без перестанку.
Я навіть познайомив її зі своєю мамою. Щоправда, це було неочікувано і я помітив, що Вероніка була роздратована через це. Їй не сподобалося, що я не попередив її про цю зустріч. Але і я сам не думав зустріти маму біля роботи.
Наближався день народження Вероніки. Я зрозумів, що пора. Купив каблучку, величезний букет квітів і запросив її в улюблений ресторан. Але туди вона так і не прийшла, в останню мить сказала, що дуже зайнята. Я стояв неподалік цього закладу, буквально через дорогу і побачив, як Вероніка заходить туди з якимось чоловіком і дитиною.
Цілу ніч спати не міг, переконував себе, що це була не вона, лише дуже схожа на Вероніку жінка. Я вже й забув, що збирався робити їй пропозицію, натомість було відчуття, що мене обманули й весь цей час тримали за дурня. Наступного дня я поговорив з нею і вона призналася у тому, що в неї є чоловік і син.
– А я тоді хто? Навіщо ти морочила мені голову?
– Ти прийшов тоді, коли у мене з чоловіком були проблеми. Ми були на межі розлучення. Я піддалася спокусі й дуже жалію про це. Давай більше не бачитися.
Я не став мстити, руйнувати її сім’ю чи відбивати її у законного чоловіка. Я відступив. Ми продовжили працювати пліч опліч так, ніби між нами ніколи нічого не було. Але, вочевидь, з чоловіком у неї проблеми не закінчилися й вона знову прийшла до мене, щоб я її втішив. А, коли я відмовив їй, назвала мене “дурнем” і образилася.
Я не розумію, а на що вона розраховувала, після всього, що мені зробила?
