Коли вона вперше заплакала від його образливих слів, йому було десь 11. Я не став сварити його, чи ще щось робити. Вирішив залишити все так, як є, а після цього минув тиждень.
– Синку, у мене є до тебе серйозна розмова! Підемо, прогуляємось парком!» – сказав я, коли минув рівно тиждень після їхньої сварки й син лише кивнув та відправився за мною.
Доки ми йшли до парку, обидва мовчали, мов знали, що всі слова порожні й нічого не варті, що важливо тільки те, що відбувається всередині. Він був малим, але вже це розумів.
– Отже, сину, мені потрібна твоя допомога. Колись я сильно закохався в одну дівчину, а потім побачив її сльози, тоді я обіцяв її та самому собі, що більше нікому не дам її образити. Я робив все для цього і ми навіть одружилися, але з’явився ще один хлопець, дуже важливий для неї, який довів її до сліз – це ти, син. Що ти мені порадиш? Як мені вчинити?
Син довго дивився мені в очі й промовив: «Ти можеш покарати мене, тату!».
– Я думаю вчинити дещо інакше, сину. Я хочу взяти тебе у союзники. Щоб ти і я, плечем об плече, захищали твою маму. Ми двоє любимо одну й ту ж жінку, яку повинні захистити. Про цю розмову знатимемо тільки ми й це буде наша чоловіча домовленість. Як тобі така пропозиція?
Син діловито усміхнувся й подав руку та ми закріпили нашу важливу розмову міцним рукостисканням.
Щоб хто не говорив, але я вважаю, що саме така важлива, чоловіча та ділова розмова поклала фундамент у виховання мого сина, як доброї та чуйної людини. Нехай такі розмови будуть раз на рік, або й рідше та вони мають набагато вищу цінність, ніж ті, пусті, які відбуваються кожного дня.
