Коли Поліна повідомила мені, що збирається виходити заміж, я засмутилася. Для своєї молодшої сестри я завжди бажала лише щастя. Хотілося, щоб вона гарно влаштувалася у житті й була за чоловіком, як за кам’яною стіною. Про те це вислів точно не про Миколу. Він за все своє життя жодної хвилини не перетрудився. Не потрібно бути провидицею аби зрозуміти, що на Полю чекатиме важке життя й усе в їхній сім’ї триматиметься виключно на ній.
Батьки поділяли мою думку, але не хотіли влазити у життя дочки. Сказали, що поважатимуть її вибір й допоможуть організувати весілля. Мене Поля також не послухалася, яро захищала коханого й обіцяла, що з часом я пошкодую про своє слова й визнаю, що була не права. Бідолашна сестра, кохання геть задурманило їй голову.
Про те, що вона поспішала вийти заміж не просто так ми довідалися згодом. Виявляється, Поля була при надії. Діти – це завжди радість, навіть якщо доведеться їх виховувати з таким ледарем, як Микола. Я вирішила, що більше не буду критикувати зятя, щоб не засмучувати вагітну сестру, тож говорили ми лише про майбутні пологи, дітей, годування та підгузки.
Все ж мала сподівання, що Микола візьметься за розум. Як-не-як, а його дружина вагітна, значить зовсім скоро турботі про сім’ю повністю ляже на його плечі. Поки Поліна виходить на роботу вони не відчувають потреби ні в чому, але що буде далі. Сестра працює помічником кухаря, має високу зарплатню, а Микола таксист. Він не має стабільного доходу й сам не знає, яку суму заробляє на місяць.
Клявся та божився, що коли Поля піде у декрет він знайде щось краще, щоб зарплатня вища й стабільний робочий графік. Обіцянки-цяцянки! Коли Поліна пішла у декретну відпустку він не тільки не знайшов кращої роботи, а й цієї позбувся. Додумався сісти п’яним за кермо й попався. Водійське посвідчення забрали та ще довелося платити штраф з тих грошей, що Поля відклала на пологи.
Після народження моєї племінниці стало ще гірше. Микола вирішив, що Поля може сама подбати про дитину поки він нібито зайнятий пошуками роботи. От тільки ці пошуки кожного дня закінчуються посиденьками із друзями. Додому він повертається такий як треба, немає з ким поговорити. Може Поля б і замовчувала ці героїчні подвиги чоловіка, але ж я допомагаю їй з маленькою, тож все бачу на власні очі.
-Ти тільки батькам не розповідай, будь ласка! Вони засмутяться – благала вона мене, коли проводжала додому.
-А я не засмучуюся, коли бачу на кого ти витрачаєш своє життя, Полю? Подумай про дитину. У тебе донечка, яке виховання вона отримає від такого татка!
-Ти не розумієш, я люблю його!
-Ну й дурепа!
Я страшенно на неї сердилася, бо вона була така вперта. Придумала собі якесь примарне кохання, вчепилася за того пиятика й думає, що краще весь вік промучитися, ніж постраждати кілька місяців після розлучення.
Клялася собі, що більше не допомагатиму, але коли сестра телефонувала, все одно бігла до племінниці. Хіба дитина винна, що її татко немає клямки в голові. Не знаю чим керувалася моя сестра, але коли маленькій крихітці виповнилося пів року, Поля зізналася, що знову вагітна.
Микола досі без роботи, її збереження закінчилися, вони не мають за що купити підгузки й вже кілька місяців не оплачують комунальні послуги. Тож єдиний правильний варіант у цій ситуації, на думку Поліни, народити ще одну дитину. «Так сталося, ми не планували, але я буду народжувати» – ось так вона вирішила, але не думає, яким чином далі жити.
Хоч це і жорстоко з моєї сторони, але я повідомила Поліні, що більше допомагати не буду й батькам про все розповім. Вона завжди може зібрати свої речі, взяти дитину й піти від того нероби. Інакше нехай бомжує біля свого «коханого».
