Декілька днів тому ми святкували перший ювілей нашого Гната. Він вже хлопчик дорослий, йому цілих п’ять рочків виповнилось. Так як це його перший ювілей і він вже в доволі свідомому віці, ми вирішили, що зробимо для дитини розважальну програму на день.
Спершу ми пішли на атракціони. Гнатик був просто в захваті від карусель та гойдалок. Потім сходили в зоопарк. Ці його неймовірні емоції та враження від побачених нових тваринок. А потім, звісно ж, пішли в піцерію, замовили піцу, яку дуже любить Гнат та морозиво. І звісно ж, на його смак.
Також, ми замовили чізкейк та попросили в офіціантів, щоб вони поклали нами підготовану свічку і пояснили, що в сина день народження. Але окрім того, вони дали додаткові десерти нам та привітали всі разом, хто з офіціантів був тоді на зміні. Гнатик аж розплакався від радощів.
Син неймовірно щасливий ввечері просто влігся спати. Втомлений, біднятко. Але я рада, що ми змогли так порадувати своє дитя.
Коли син заснув, ми з бабусями та дідусями сіли за святковий стіл, щоб вже окремо «обмити» таку важливу дату.
Через три дні, а точніше сьогодні, зателефонувала мені моя подруга Оля. Вона дуже вибачалась, що не прийшла на день народження Гната, адже її затримали на роботі допізна. Мовляв вони якраз мали допрацювати величезний проєкт для вагомого замовника. Тому Оля сказала, що сьогодні ввечері зайде, адже має вільний вечір.
Я не знала, як я маю все встигнути, адже після роботи треба бігти за Гнатом в садочок, а вдома ще й не прибрано, адже збираємось зранку ми всі так, що ще після роботи треба всі речі перескладати. Така вже в нас сімейна особливість.
Побігла я, значить, після роботи в садочок за сином, потім ми одразу пішли в магазин по продукти та й щось випити аби ми з Олею мали: води солодкої чи ще щось таке. Гнат ж почав мені влаштовувати концерти. Не слухався, рюмсав, плакав, нив. То він цукерку хоче, то печиво, то йому вже сподобалась упаковка чаю і він хоче його, не зважаючи на те, що він не знає що це.
Вже на касі від доволі голосно плакав, бо ж я насварила його за таку поведінку. В іншій ситуації ми б поговорили та вирішили ситуацію, але тоді в мене нерви на межі були, адже все йде не за планом через неочікуваний візит Олі.
Ми ледве-ледве вийшли на вулицю. Там Гнатик вже плакав, бо хотів солодкої води. Я казала, що вже вдома поп’є, адже на вулиці сонце гріє доволі сильно і від солодкої води син навпаки буде хотіти ще більше пити. Але він мене не слухав.
В той момент повз нас йшла якась жіночка. Вона зупинилась, дивилась кудись в далечінь та сказала:
– Ох, я також сварила донечку за її капризи та ці дитячі істерики. Таке буває у всіх. Але зараз віддала б усе, щоб вона була здорова і страшна хвороба нарешті відступила. Віддала б все, щоб вона знову так капризувала…
І пішла собі далі. А я залишилась стояти там з Гнатом. І задумалась. Мене наче осінило, що чого я взагалі не даю Гнату водичку? Та нехай п’є собі. А як не стане на застілля, то купиться ще. Чого я маю не давати сину те, що він так сильно хоче? Чому я маю не приділяти йому увагу, якої він потребує, через неочікуваний візит Олі?
Ну то й що, що не прибрано. Вона хоча б за день до приходу свого попередила, а так що вже робити? Я не віл. Тим більше Гнатик для мене важливіший, ніж те, що подумає подруга, побачивши поскладані речі на ліжку. Головне, що син щасливий та здоровий, а все інше другорядне.
