Ні, Одарко. Ви ж народили для себе, а з Андрієм самі розбирайтеся, категорично відповіла свекруха. У мене вже здоровя не те, щоб дітлахами займатися.
Тамара Іванівна, а що тут «займатися»? розгублено заперечила Світлана. Йому ще не три роки, він розумний, спокійний хлопець. Я лише прошу, щоб його взяли, нагодували і телевізор увімкнули, а далі він просто чекатиме. І це ж не назавжди згодом він сам ходитиме.
Три, сім Яка різниця? Дитина дитина. Це ж велика відповідальність! А у мене спина, тиск Ні, я вже все віддала.
Світлана злізла обличчям від гніву й образи, не відповіла, лише повісила слухавку.
Якби це стосувалось когось іншого, вона б зрозуміла відмову, проте випадок з Тамарою Іванівною був особливим. Її здоровя підводило її вибірково.
…Весь літо свекруха провела в дачі. Здається, це місце володіло лікувальними властивостями, бо на городі Тамарі Іванівні не мучило ні тиск, ні болі в спині. До того ж вона змогла влаштувати невеличкий «сімейний» бізнес.
Послухай, Одарко, ви ж і надалі будете купувати картоплю на зиму, так? Я подумала Чому б нам не продати вам свою? розсудливо запропонувала Тамара Іванівна. Зі знижкою, звичайно. Просто щоб відшкодувати витрати. Вам вигідно, і нам отримаємо взаємну користь.
Картошкою справа не обмежилася. Тамара Іванівна продавала й яблука, вишню, навіть баклажани. У їхній сім’ї баклажани ніколи не смакували, проте Світлана і її чоловік Ігор хотіли допомогти хворій і старій (за її словами) жінці.
Тамара Іванівна лікувалася не лише на дачі, а й на морі. Рік тому вона вимагала подарувати їй путівку до Одеси на день народження.
Я розумію, що Одеса для вас дорога, адже сімя з малюком великодушно сказала свекруха. Але є інші варіанти. Я могла б поїхати в Одесу скромно, бо більше двадцяти років не відпочивала. Дитину виховувала, та й часу не було.
Треба було підшити ремені, щоб порадувати Тамару Іванівну. Символічні подарунки на Новий рік, вицвілі домашні речі, відкладена поїздка до батьків Світлани в інший місто Все задля свекрухи, головно за побажанням Ігоря.
Мрія Тамари Іванівни здійснилася: вона поїхала на Чорне море. Цілий тиждень вона насолоджувалась пляжем, сонцем і теплом, а тиск жодного разу її не турбував.
Не турбував і свекруху, коли син щомісячно переказував їй третину зарплати. Додатково він час від часу привозив продукти і підкидав гроші, коли треба було.
Ой, у мене тут біда Похоже, клопи завелись. Потрібен дезінсектор, можливо, треба буде диван замінити. Ігоре, ти ж допоможеш? Не залишиш одну? жалюгідно просила свекруха. Якби жив твій батько, ми би справлялися самі, а я тепер одна Потрібно і людині заплатити, і диван купити, і старий викинути Боюсь уявити, скільки це обійдеться.
Ігор не стояв осторонь, допомагав матері, чим міг. А вона відповідати взаємністю не поспішала.
Вся допомога Тамари Іванівни не була безкоштовною, а за прайсом. Вона могла взяти внука погуляти, а ввечері виставляла рахунок за булочку в парку і іграшку, куплену в магазині. Іграшка коштувала так, що батьки ніколи її не купили. Грошей було в кроці, передусім «завдяки» Тамарі Іванівні.
Не могла я йому відмовити, зітхнула вона. Він так просив цю страшну іграшку, аж плакав. Я її й купила. Голодним його не залишити, а у мене, зрозуміло, лише одна пенсія. Все одно це дешевше няні.
Звучало логічно, та залишився неприємний післясмак. Здавалося, Світлана стала не членом сім’ї, а клієнтом, що прийшов за платною послугою.
Вони й сьогодні не стали б навантажувати стару жінку, проте обставини змушували їх. Світлана і Ігор два роки тому придбали квартиру в перспективному районі, який будівельник обіцяв.
Це зараз окраїна міста, впевнено твердив Ігор. Через пару років тут будуть садки, школи. Усе вже закладено в планування.
Натомість школа досі залишилася лише ямою, зарослою травою. Шукали альтернативи.
Найближча школа була в півгодини автобусом, з двома пересадками. Для першокласника такий маршрут здавався не лише складним, а й небезпечним. Однак до квартири бабусі від школи було всього пять хвилин пішки.
Звісно, Світлана звернулась до Тамари тієї самої, яким вони стільки допомагали. Невістка вважала це логічним, розумним і зручним для всіх. Але свекруха так не думала. Її відмова стала для Світлани, мяко кажучи, приємною несподіванкою ударом під дих.
Що залишалося? Шкіл ближче немало, переїзд не варіант, батьки занадто далеко, звільнитися? вони й так ледь кінчили. Усі шляхи вели в сухий кут, доки Світлана в пориві безсилля не згадала слова Тамари Іванівни: «Все одно це дешевше няні».
Твоя мама не захотіла нам допомогти, повідомила Світлана чоловікові ввечері. Але я знайшла вихід. Ми зменшимо «дотації» твоїй мамі і підемо ці гроші на послуги няні.
Ігор спершу підняв брови, а потім зневірено нахмурився. Він категорично не погоджувався з планами дружини.
Ти що? Я не можу не допомагати їй! Вона мене виховала. Вона одна, її роки вже не ті, живе на одну пенсію. Вона не витримає всього сама!
Ігоре, пам’ятай, що вона не голодна. Вона їсть з дачі, а ще торгує овочами. А ми іноді беремо у неї більше, ніж нам треба.
Скільки вона за це заробляє? Копійки! Якщо б приватники купували у неї, ціни були б вищі!
Світлана важко зітхнула. Можливо, в цьому був і правдивий шматок, та це не вирішувало їхню проблему.
Що ти пропонуєш? Няню ми не в змозі оплатити, а я з роботи не можу піти. Ми ж не просимо гроші у неї, а лише посильну допомогу Твоя мати доросла і, вибач, дуже продумана людина, вона якось обійде. А твій син ні. Нарешті, твоя мати сама сказала: займайтеся ним самі. Дотримуватимемося її поради.
Розпочалася довга, важка розмова. Ігор говорив про борг, Світлана про нав’язане почуття провини і маніпуляції зі сторони його мами. Це була битва між сліпою любов’ю сина і суворою фінансовою реальністю.
Перемогла друга.
Ігор зважився повідомити матері про зміни у сімейному бюджеті. Тамара Іванівна, звичайно, відреагувала негативно, звинувала Світлану у всіх смертних гріхах, крикала, що невістка підбурює проти неї рідного сина, відбирає останні крихти. Але в тім часі Ігор не пішов назустріч, а захищав інтереси Андрія.
Мам, ти не залишила нам вибору, сказав він під кінець.
Світлана тим часом не сиділа склавши руки. У батьківському чаті вона познайомилась з Ганною, мамою однокласника Андрія. Та жила поруч зі школою. Жінка виявилась приємною і розсудливою, була у декреті з другим малюком і охоче погодилась забирати обох хлопців після уроків, готувати їм обід і доглядати до вечора за скромну плату.
Пройшов місяць. Ганна сумлінно виконувала обовязки. Кожен раз Світлана забирала ситого і задоволеного сина. Він легко знаходив спільну мову з однокласником, вони разом грали і дивились мультфільми. Сімейний бюджет навіть трохи вирівнявся: виявилось, що Тамара Іванівна обходилася їм значно дорожче, ніж няня.
До речі, спочатку свекруха ходила ображеною і намагалася тиснути на жалобу, та не досягла бажаної реакції і заспокоїлася. Її інтерес до внука теж згас.
Час розставив усе по місцям. Можливо, колись Світлана і Ігор дозволили собі накинути на шию, проте вони робили це з любові. Врешті-решт вони вчасно знайшли сили сказати «ні» і вкласти ресурси там, де вони справді потрібні у безпеку і щастя власного сина. Адже вони народили його для себе, і займатися Андрієм більше не було ні у кого часу.
