Ми з дружиною дуже зраділи, коли наш єдиний син повідомив, що збирається одружуватися. Адже час лине, Микиті вже двадцять дев’ять років. До цього скільки не говорили йому про одруження, не слухав нас. Говорив, що ще не час. Ось тільки зустріне свою половинку, відразу одружиться. Ще говорив, що хоче прожити життя як ми з дружиною, тобто його батьки. Він завжди бере з нас приклад.
Я вважаю, що ми живемо, як і всі, сім’я, дитина. Разом розподіляємо обов’язки. Думаємо, що і в інших сім’ях живуть так же. Але наш син рівняється на нас, що очевидно. Ми його сім’я і він бачить вдома відношення між нами.
Коли привів знайомити свою наречену, ми з Анею розчаровані. Не таку невістку хотіли бачити, та це вибір сина, і ми його поважаємо. Але все ж таки я сказав Микиті, щоб не поспішав, а краще придивився до своєї коханої. Син посміхнувся, завірив, що все гаразд. Зустрічаються вони з Каріною три роки, так що за цей час він роздивився дівчину і завіряє нас, що вона гарна господиня і розумна жінка.
Після весілля молоді винайняли для себе квартиру, а невдовзі повідомили, що чекають дитину. Ми всі раділи. На радощах вирішили з дружиною, що заберемо до себе жити мою маму, тобто бабусю Микити. В неї однокімнатна квартира, але на перший час молодим вистачить. В нас двокімнатна, тому для моєї мами буде кімната, в якій до цього часу жив Микита.
Дружина готувала вечерю, а я тим часом вирішив піти повідомити. Звичайно, можна було зателефонувати, але мені хотілося бачити як відреагують молоді. Я швиденько поспішав до них на квартиру. Спереду йшли дві дівчини. Коли підійшов ближче, впізнав свою невістку. Дівчата йшли й голосно розмовляли. Навкруги людей не було, тому мені чути їхню розмову. Говорила Каріна:
– Я своїх свекрів терпіти не можу, ходять, усміхаються. Хоч би раз гроші дали. Я ж повідомила, що вагітна, думала квартиру куплять. А вони мовчать, неначе не до них було сказано.
– А ти вагітна? – запитала подруга.
– Та ні, ще не час, потім.
– А як же твій Микита, що йому говорити будеш?
– Так він знає. Це ми з ним разом придумали.
Я повернувся і пішов додому. Вдома все розповів дружині. Вирішили не поспішати з квартирою, якщо до нас так відносяться. Коли прийшов син до нас, ми з Анею соромили його. Нехай невістка щось видумує, але ж він наш син. Як можна так поступати. Микита сказав, що нічого страшного не сталося. Ну пожартували невдало, що ж тут такого.
Вибачатися не поспішав. А ми з дружиною вирішили не забирати мою маму до себе. Вона звикла жити сама, то будемо ходити доглядати в її квартирі. А син із невісткою нехай живуть як знають.
