Батьки з дитинства виховували в мені кращі людські якості. Бути доброю, поважати старших, допомагати нужденним, не вихвалятися. Я жила у достатку й мала все, що було потрібно дитині на той час та навіть більше. Зі мною ніколи не було жодних клопотів. Якось тато жартома сказав, щоб я утнула якусь дурницю, інакше він не матиме, що онукам розповідати. Мабуть, папа зурочив, бо я таки утнула дурницю, яка вартувала мені надто багато…
З Олегом ми познайомилися під час навчання. Сиділи на спільній лекції, якось одразу сподобалися один одному й обмінялися мобільними телефонами. Мої подружки казали, що хлопець мені не пара, бо вже надто проблемний. «Він міняє спідниці одна за іншою, а ти геть інша. Навіть не думай у нього закохуватися» – повчала мене Варвара, але було запізно. Я не тільки подарувала хлопцеві свою невинність, а й пообіцяла стати його дружиною.
Батьки не заперечували, вони зустрілися зі сватами, обговорили усі важливі питання й пообіцяли владнати все, що потрібно. Ми відгуляли весілля й переїхали жити у власне помешкання (подарунок моїх мами й тата на весілля). Я була щасливою, Олег старався, влаштувався на роботу, перевівся на заочну форму, щоб все встигати. Здавалося, у нашому житті не було проблем. Я старалася бути гарною дружиною та хорошою невісткою.
Декілька разів на місяць ми навідувалися у село до батьків чоловіка. Привозили їм продукти, купували ліки, оплачували комунальні послуги. Олег заробляв небагато, тому я сама організовувала усю цю допомогу. Гроші у мене були, батьки купили для мене приміщення під магазин. Справи йшли добре, тож працювати у мене не було потреби.
Через три роки після нашого одруження я завела розмову про дітей. Хотілося уже почути у нашому домі дзвінкий дитячий сміх та відчути лагідний дотик маленьких рученят до свого обличчя. Олег спершу намагався перевести тему розмови, а потім якось неохоче сказав, що ще не готовий до дітей. Декілька разів я намагалася з ним поговорити, але він уперто мовчав. Тоді я вирішила навідатися до батьків чоловіка. Знову привезла їм гостинців, розпитувала про справи і якось ніби між іншим, запитала, чи не хочуть вони стати дідусем та бабусею. Тоді то й відкрилася страшна правда:
-Так ми уже маємо онука! – радісно повідомила свекруха. – Невже Олежа ще не познайомив тебе з маленьким Владиком?
Я сиділа, понуривши голову, й слухала, як мій чоловік покинув вагітну дівчину, тому що закохався у мене. Батьки обіцяли дати йому своє благословення за умови, що Олег допомагатиме колишній дівчині та не відмовиться від дитини. Він так і зробив. Весь час нашого шлюбу чоловік відає половину своєї зарплатні матері свого сина, а я про це зовсім нічого не знаю. Скільки брехні було у нашому подружньому житті. Мені стало зле. Я повернулася додому, зібрала речі чоловіка й коли він прийшов із роботи, наказала забиратися із моєї квартири та мого життя. Олег все зрозумів, тому не сперечався. Мовчки взяв валізу, залишив ключі й пішов.
Я ще ніколи за все своє життя не відчувала такий страшний біль. Серце ніби розірвалося на шматки. Думала, якщо чоловік передумає, повернеться, пояснить, чому так вчинив, то зможе йому пробачити й спробувати жити з цим, але Олег так і не повернувся.
Зараз він мешкає разом зі своїми батьками. Я подала на розлучення й чекаю запрошення до суду. Не знаю, як зможу знаходитися в одній кімнаті із тим зрадником. Та якщо бути чесною із вами та собою, то з нетерпінням чекаю, щоб знову його побачити. Після всього, що мені довелося дізнатися та пережити, я досі кохаю Олега й не знаю, що робити із цим почуттям.
