Я ніколи не могла похвастатися щасливою долею. Коли виросла й закінчила навчатися, одразу вийшла заміж. На весіллі уже була вагітною сином Іваном. Власного житла у нас не було, а жити хотілося окремо від батьків, тож ми винаймали кімнату у комунальній квартирі.
Після народження дитини стало ще важче. Адже працював лише чоловік. Зарплата у нього була мізерна, нам ледь вистачало на життя. Справжнє лихо трапилося згодом. Мій коханий чоловік та люблячий батько потрапив під колеса авто. Так я залишилася сама з малою дитиною на руках.
Сидіти в декреті більше не можна було, тому я вийшла на роботу. Зранку до вечора працювала на роботі, а на ніч брала додаткові зміни. На вихідні знаходила інший підробіток: підмітала двір, допомагала старим людям, пекла та продавала на вокзалі пироги. Малого Івася відала до дитячого садочка, а на вихідні він їздив у село до моїх батьків.
Працювала я не покладаючи рук й моя важка праця була окуплена. Через чотири роки я зуміла купити нам власну квартиру. Син тоді уже ходив до школи, тож був дуже радий переїхати у новий дім, де на нього чекала власна кімната.
Через мою постійну відсутність та зайнятість я відчувала, що втрачаю зв’язок зі своєю дитиною. Щоб якось реабілітуватися перед сином, почала купувати йому дорогі подарунки. Спершу це були іграшки та одяг. Згодом різноманітні гаджети. Після школи я повністю оплатила навчання сина у виші, тож ніяких власних зусиль Іван не прикладав.
Після випуску з університету Іван влаштувався юристом у хорошу престижну фірму. Там і познайомився зі своєю майбутньою дружиною.
Я розуміла, що сину й невістці потрібен власний куточок. Батьки мого чоловіка давно померли, крім покійного чоловіка дітей у них не було, тож все майно мені залишили. Я вирішила продати їхній дім, а на отримані гроші купила синові двокімнатну квартиру.
Цієї зими моя рідна мама сильно захворіла, після смерті тата вона зовсім здалася. Обходити себе сама вона більше не могла, тому я забрала її до себе. Будинок батьків продавати не стала, буде нам за дачу. Кожного літа я їжджу туди саджати город, доглядати за садом, а на осінь маю гарний урожай. Практично все віддаю дітям, щось у них останнім часом справи зовсім не ладяться.
На роботі у сина відбулося скорочення, його звільнили. Невістка нещодавно народила синочка. Весь свій час проводить з Давидом. Я часто буваю у них в гостях, допомагаю з онуком.
Під час мого останнього візиту син приголомшив мене своєю пропозицією: «Мамо, а чому б тоді не переїхати з бабусею у село. Там свіже повітря, природа, власні продукти. Ще й домашню худобу тримати можна. Твою квартиру й нашу продаймо, а я зможу купити власний будинок. Скільки ж можна по цих закутках тіснитися?».
Я сиділа за столом й мовчки дивилася на свого сина. Коли він став таким егоїстичним? За все своє життя жодного разу мені навіть не подякував, а тепер ще з власного дому хоче виселити.
–Совісті у тебе немає! – сказала я Івану, невістці подякувала за гостинність та пішла додому.
Того вечора ми вперше посварилися. Не розмовляємо уже кілька тижнів. Я сильно сумую за ними. Іван телефонує та просить вибачення. Я ж не знаю, що в голові у цієї дитини твориться. Звик, щоб все на готовій тарілочці подавали.
