У мене є дідусь, який живе в селі. Скільки себе пам’ятаю, з ранніх років, мої батьки завжди відвозили мене до дідуся на все літо. На все життя в пам’яті теплі ночі, спів птахів, і зозуля. Такого співу птахів в місті не почуєш. Я любив розповіді дідуся про життя, вечорами під його розповіді я засинав. А зранку пам’ятав усе, про що розповідав звечора дідусь. Хто канікули жив у селі, той знає, як поєднання з природою ти відчуваєш. Коли рано вранці будить дідусь на риболовлю. Прокидаєшся, і бачиш, що надворі не зовсім видно, а ми йдемо рибалити. Тиша навкруги, роса по коліна приємно торкається прохолодою. А якщо пощастить спіймати рибу, щастю немає меж.
Одного вечора прийшли до нас товариші дідуся. Сидять, розмовляють, як жили раніше, і краще для них було те життя, ніж в теперішній час. Розмова перейшла на спогади, і про те, як би наразі вчинили в тій чи іншій ситуації. Мій дідусь згадував скільки разів робив не те, що хотів. Наприклад, коли голова колгоспу посилав його одного робити важку роботу, а на другий день робити те ж саме йшли два робітники, і так через день. Дідусь змовчав, не захистив себе, наразі жалкує, що тоді не відстояв свої умови роботи. Сусід дідуся розповів, як часто його дражнили. Йому не подобалось таке ставлення до себе, але ні разу не показав виду, що не подобається, і не зупинив кривдників. Друг дідуся говорив, що якби менше пив, у нього було б інше життя, дружина не пішла б від нього, і жив у сім’ї, а не один, як тепер.
Бабуся Ганна також розповіла, що в молоді роки, коли тільки вийшла заміж, родичі чоловіка кожні вихідні почали їздити до них, при чому ні один не віз гостинця, або хлібину. Два дні готувала, прибирала, відпочинку для неї не було. Вона також не відмовила, боялась показати себе невихованою, наразі жаліє, що не жила для себе і своїх дітей.
Я слухав, і розумів, що, мабуть, навчуся говорити – ні, якщо мені щось не буде подобатися. Те саме говорить мені дідусь. Слухай, говорить, нас і запам’ятай, що жити потрібно в гармонії з собою, тоді люди навкруги будуть сприймати тебе як особистість. Адже живемо один раз, щоб потім не сумувати за втраченим часом.
Я багато чого навчився в дідуся, і по життю намагаюсь не забувати, що я особистість. Ми з дружиною відвідуємо музеї, театр, їздимо подорожувати. У нас насичене життя. Мої діти ростуть самостійними, допитливими. Все, що я перейняв від дідуся, передаю своїм дітям. Я так сумую за дідусем, за хатою, в якій провів чудові канікули в дитинстві, наразі розумію, коли з висоти прожитих років спогади приходять зненацька, але поїхати до хатини немає можливості, бо немає вже і села.