Я теж не хочу сваритися. Але коли ти нарешті приб’єш ту полицю?
У суботу після сніданку Оксана розпочала прибирання квартири. Богдан сів на кухонний диванчик із ноутбуком. Його справа — винести сміття пізніше. А поки він прогортав новини в соцмережі.
Раптом вискочило фото радісного друга Леська, з яким вони вчилися в університеті. Під фото був напис: «Ура! Нарешті! Здійснилося! Заселився! Запрошую всіх розділити радість новосілля. Заходьте, подивіться, позаздрите!» Богдан клацнув на посилання й побачив знімки квартири, знятої з різних вдалих ракурсів.
Цю квартиру рік тому Лесько отримав у спадок від покійної бабусі. Ремонту в ній не було років сорок, меблі старі, ще радянських часів. Щоб жити там, треба було вкласти купу грошей, а їх у нього не було. Він вирішив не мучитися й відразу позбутися квартири. Вони з дружиною копили на власне житло, а з продажем спадщини покупку можна було прискорити.
Але дружина раптом уперлася. Квартира занедбана, але в історичному центрі Києва. Вона запропонувала на вже накопичені гроші зробити якісний ремонт і продати дорожче. Тоді вже точно вистачить на двокімнатну, як вони й мріяли.
Майже рік пішов на ремонт. Зате тепер квартирка — як з журналу. Як писав Лесько, виявилося багато прихованих можливостей для креативу: знесли перегородку між ванною й туалетом, зламали стіну між кухнею і кімнатою — отримали просторий вітальник. Гарно зіграли на просторі завдяки вдалій колірній гамі шпалер, купили недорогу сучасну меблі в стилі мінімалізму. І вийшла не квартира, а цукерка.
У коментарях люди не жаліли захоплених слів. Всі вітали, хтось дивувався, а хтось і заздрив. Майже всі припускали, що не обійшлося без професійного дизайнера.
«Ні, ми вивчали питання, дивилися в інтернеті, як виглядають сучасні квартири. Але робили все самі, окрім знесення стін і стяжки підлоги. Мар’янка придумувала обстановку, вибирала шпалери», — запевняв Лесько.
Богдан привітав друга стримано. Позавидів, звісно. Вони з Оксаною жили в однушці. Батьківський знайомий після смерті дружини поїхав до сина в Канаду. Продавати квартиру поки не хотів — раптом не приживеться. Тому дозволив Богдану з Оксаною жити там безкоштовно, але з умовою нічого не переробляти. Тоже непогано: одружилися — і одразу є де жити.
Богдан колись у першому семестрі залицявся до Мар’янки. Але вона обрала Леська. Дурням щастить. У Мар’янки завжди було відчуття стилю — навіть найпростіші речі на ній виглядали, ніби з показу. Навіть Богдан, далекий від моди, це розумів.
Звісно, Лесько робив усю брудну роботу, а ідеї й дрібниці належали Мар’янці. Але вийшло чудово. Богдан оглянув свою кухню. Нічого особливого, звичайна, нуднувата. І вона йому подобалася… поки він не побачив квартиру Леська.
Ти ба, який Лесько! Богдан схопив ноут і метнувся до кімнати, зовсім забувши, що під час прибирання краще не чіпати Оксану. Нехай спочатку випустить пару, тоді вже…
Оксана стояла навшпиньках, витягнувшись у струнку, і акуратно витирала пил з навісної полиці. Богдан знову подумав, що у дружини фігура — закачаєшся. У цю мить захиталася сама полиця. Шурупи розігралися і трималися на чесному слові. Книги вже лежали купою на підлозі.
Він хотів непомітно зникнути, але раптом Оксана обернулася, здула з лиця пасмо волосся.
— Чого стоїш? Краще б полку прибив.
— Хотів показати… Дивись, який Лесько з Мар’янкою ремонт зробили. Я б теж не відмовився від такої квартири… — і запнувся, побачивши вираз обличчя дружини.
— Покажи, — попросила Оксана.
— Ось, дивись, — Богдан охоче повернув до неї екран. — Ну як? Квартира була зовсім убита. Лесько навіть хотів відразу продати…
— Так. Молодці, — сухо відповіла Оксана й подивилася на нього.
— Що? У мене бабуся молода й помирати не збирається. Та ще й невідомо, коми квартиру заповість — онуків у неї двоє.
— Нехай живе твоя бабуся. Він пише, що все зробив сам. Мар’янка лише ідеї підкидавала.
— Ну так.
— Не доходить? Я тобі скільки разів казала, щоб полку закріпив?! Книги вже місяць на підлозі лежать, пиляться, жовтіють. Ми рік у цій квартирі, де щодня щось сиплеться. Мені що, з вулиці майстра кликати, щоб полку прибив? Не соромно? Для Мар’янки, мабуть, не тільки ремонт, а й будинок би збудував?
— Ну ось, почалося, — зітхнув Богдан. — Зараз усе в інтернеті, а ти все бумажні книжки купуєш, — буркнув він, закрив ноут і рішуче вийшов на кухню.
— Ні, постривай. — Оксана пішла за ним. — Як тільки мова заходить про полицю, ти раптом стаєш сліпим і глухим.
