З Сашком у нас ніколи не було проблем. З дитинства ми якось привчили його до порядку та відповідальності. Коли він ходив до школи, то знав, що потрібно вчитися, але не заради гарних оцінок, а заради себе та свого майбутнього. У підлітковому віці він не прогулював уроки, не тікав з дому, не відпрошувався з друзями до когось на дачу, навіть кишенькові не випрошував.
Усі мої подруги, розповідаючи про своїх бунтівних дітей, чекали подібної характеристики й на мого сина, але я мовчала. Коли ж говорила, що Сашко зразкова дитина, вони мені не вірили й думали, що я просто хочу показати себе хорошою мамою. Мабуть, вони зурочили, бо після закінчення університету нашого сина ніби підмінили.
Якось він приїхав додому на вихідних й почав розмову про те, як дорого зараз орендувати квартиру та ще й оплачувати комунальні. Було б добре придбати власне житло. Чоловік почав розповідати, що свого часу ми також довгий час відкладали та економили на всьому, щоб купити власне житло. Сашко лише роздратувався і якось різко перебив тата: «Та коли це було! Та й квартири тоді коштували недорого, а зарплати були високі. Не те, що зараз».
Я здогадувалася до чого він хилить, але чекала, щоб пересвідчитися чи вистачить йому наглості озвучити своє бажання. «Ви ж з мамою маєте таку грану дачу. Там і будинок великий і територія те, що треба. Свіже повітря, природа – казка. То може переїдете жити в село, а квартиру залишите мені»
Ми з чоловіком розмовляли на цю тему ще раніше й дійсно планували так зробити, але тоді, коли Сашко зустріне порядну дівчину й одружиться. Зараз же він не готовий до самостійного життя. Я твердо сказала «ні», а син наче оскаженів. Кричав, звинувачував в жадібності, згадав, що все життя був зразковим, а ми от такі невдячні!
Уже кілька днів не телефонує й в гості не заходить, ми теж мовчимо. Нехай подумає добряче над своєю поведінкою. Якщо не перепросить, то взагалі ніколи не отримає нашої квартири. Може, коли сам наскладає й заробить, то більше цінуватиме батьків.
