Оксанко, ну поясни мені, як це розуміти? сусідка Мар’яна Петрівна стояла на порозі з торбинкою в руках, похитуючи головою. Чи є у тебе чоловік? Вчора бачила Богдана виходив із твоєї хати, а сьогодні вранці стріла його біля метро з якоюсь білявкою!
Оксана зітхнула, відклала газету й запросила сусідку на кухню. Чай якраз закипав.
Сідайте, Мар’яно Петрівно. Усе складніше, ніж здається. Так, Богдан мій чоловік. Офіційно. Штамп у паспорті вже сім років. Але живемо окремо. Кожен у своїй оселі.
Та чудово ж живеться Іринці й Мурчик муркоче на колінах, і сусідка Валентина Петровна не турбує, хіба що за сіллю зайде та веретеном побалакає, а всі питання про “нормальні сім’ї” розчиняються у вечірньому чаюванні з хрусткою паляницею, бо тепер вона певна: щастя буває тихим, як після дощу повітря, і комфортним, як вишита сорочка.
