Я довго не міг знайти собі пару. У мене були свої особливі вимоги до моєї майбутньої дружини та я ретельно обирав дівчат з якими спілкувався. Та дожився до того, що в 33 роки залишився один. Усі мої друзі вже були одружені та мали дітей, а я все знаходився в активному пошуку. Мама вже стала за мене хвилюватися, адже увесь цей час я жив з нею, вона вже хотіла бавити онуків, а носилася зі мною.
Проте згодом я познайомився з Надією та карти зійшлися. Ми покохали один одного з першого погляду та я вирішив, що ця жінка мій ідеал. Все в ній мені подобалось. До моменту нашої з нею зустрічі мій список вимог вже скоротився майже вдвічі та майже всім пунктам відповідала моя кохана. На пункти, які мене не влаштовували, я закрив очі, бо був дуже закоханий в неї.
На той момент Надія теж проживала з батьками, у них був будинок. В перспективі вони хотіли зробити для Надії окремий вхід та казали, що допоможуть з облаштуванням ванної, туалету та окремої кухні. Ще після того, як народилася Надія, вони вирішили, що після заміжжя вона все одно житиме з ними.
Після нашого одруження ми стали проживати там та ділили з батьками Надії кухню, туалет і ванну кімнату. Це було нестерпно, теща постійно робила мені зауваження з приводу різних дрібниць: то сидіння унітаза я не опустив, то пасту не там поставив, по дзеркало заляпав.
Я почав цінувати моменти, які були в моєму житті до весілля. Тоді мені не доводилось вислуховувати нотації від чужих для мене людей та я не почувався наче квартирант.
Крім батьків Надії з ними жив її дядько. Такий неприємний чоловік. Ззовні він був схожий на якогось мафіозі та й дружки його теж мали неприємну зовнішність. Мені було дуже лячно знаходитися з ними під одним дахом.
Будинок тестя був у занедбаному стані: зі стін осипалася штукатурка, стеля протікала, підлога провалювалася. Мені здавалося, що вночі я чую як пищать миші. Я не можу вночі нормально спати через цей писк. На Надія з її родичами, схоже, вже звикли до такого життя.
Тесть постійно завантажує мене роботою: то я маю траву косити, то сніг відкидати, то листя згрібати. Але більш принизливо для мене – замітати подвір’я. Наче я двірник якийсь. Причому ніхто з них нічого не робить. Я сумніваюсь, що до моєї появи у дворі взагалі хтось прибирав.
Одного разу, коли я замітав подвір’я, повз мене пройшов один з дружків дядька Надії, так він поплескав мене по плечі та сказав, що я молодець. Я розповів про це Надії, а вона сказала, що нічого страшного, якщо ми хочемо тут жити, то повинні підпорядковуватися правилам цього дому. От тільки ці правила створені лише для мене, ніхто інший на них не зважає.
Я увесь час переконую Надію переїхати в орендоване жито, а вона каже, що вона тут виросла та пообіцяла батькам нікуди звідси не їхати.
Чим далі, тим мені нестерпніше знаходитися в тому домі. Здається, що тут раніше жила Баба Яга та після неї все так і залишилося в тому домі.
Не хочеться втрачати дружину, але я вже більше так не можу.
Невже доведеться переїжджати та бачитися з дружиною лише зрідка? Наче ми з нею не одружені, а зустрічаємось наче підлітки.
