Познайомилися ми з Ритою через спільних друзів. Літо, дача, багаття, пісні під гітару, весела компанія. Вона сиділа навпроти. Вогники від вогнища витанцьовували перед її красивим обличчям та таким же вогняно рудим волоссям. Пригадую, що мені захотілося провести пальцями по тому волоссю, щоб відчути його шовк та аромат.
Дівчина також потайки поглядувала на мене. Симпатія виявилася взаємною. Подружні пари або ж просто закохані почали розходитися по відведених кімнатах, а ми з Ритою залишилися вдвох. Так і просиділи просто неба до самісінького ранку. Світанок дівчина зустрічала у моїх обіймах, а я уже вдихав аромат її розкішного волосся. До речі пахла дівчина медом та ваніллю. Я закохався.
У місто ми поверталися, як пара. Зустрічалися тривалий час. З Ритою я ніби абстрагувався від навколишнього світу. Коли вона поруч, більше не існувало нікого й нічого. Ніколи в житті не відчував нічого подібного. Питання пропозиції виникло у моїй голові перед нашою першою невеличкою річницею. На пів року стосунків я запросив Риту за місто. Попросив у друга ключі від тієї самої дачі, розвів багаття, накрив стіл, запалив свічки. Ми сиділи на терасі, насолоджувалися компанією один одного, сиділи біля багаття й дивилися на зоряне небо, а потім я став на одне коліно, зізнався у своїх почуттях й зробив пропозицію. Вона сказала «так».
Підготовка до весілля – це клопіткий процес у який мене, дякувати богу, не залучали. Справа чоловіка чітка та зрозуміла – оплатити все, що скажуть і я старанно її виконував. Свято Рита готувала з допомогою своєї найкращої подруги та матері.
До речі, моя мама була на сьомому небі від щастя. Ще б пак, син уже розміняв третій десяток й жодного натяку на серйозні стосунки, а тут одразу весілля й готові невістка. Я вдячний мамі за те, що не було одразу розмов про поповнення у родині.
Уже одружившись ми з’їхалися та почали облаштовувати спільний побут. Добре, що моя дружина спокійно ставилася до того, що я не завжди ставлю речі на місце й інколи все ж можу забутися про брудні шкарпетки біля ліжка. Без зайвого перебільшення можу сказати, що Рита та сама й кожного дня я переконувався в цьому ще більше.
Якось швидко промайнули роки й от уже ми святкуємо свою 5 річницю весілля. Зібралися наші рідні та друзі. Усі по черзі оголошували тост й практично кожен із гостей згадував про дітей, про яких уже варто задуматися. Власне кажучи, я так і зробив. Вичекав кілька днів, щоб все як слід переварити, а потім повідомив дружині, що хочу стати батьком.
Знаєте, що зробила Рита, коли це почула? Вона розсміялася й назвала мене божевільним дурником. А потім заявила, що вона не хоче бути мамою й дітей просто на дух не переносить. Хіба є такі жінки, які можуть не любити маленьких крихіток? Словом, це зізнання вибило мене з колії. Я просто не знав, що їй відповісти, тому просто пішов прогулятися.
Ми не розмовляли кілька днів. Я уявляв яким би могло бути наше життя, якби у ньому з’явилися діти й ці картинки у моїй голові мені подобалися. Та Маргарита чітко та ясно дала зрозуміти, що цього не буде ніколи. Тоді я представляв, яким буде моє життя без дружини й бачив лише порожнечу. Я люблю її й не уявляю свого життя без неї, але чи варта ця любов того, щоб відмовитися від радості батьківства?
Ще гірше на новину відреагувала моя мати. Вона завжди мріяла про велику родину та трійко онуків. Свого часу мама мріяла про другу дитину, але за станом здоров’я не вийшло, тож усі надії вона покладала на єдиного сина. Тепер же вона вимушена жити з усвідомленням того, що мріям не судилося здійснитися. Вона в такому відчаї, що запропонувала мені завести коханку, заради дитини. Можете собі уявити.
Просто хочу припустити, яка ймовірність того, що Рита передумає й ми колись станемо батьками? Можливо серед читачок були такі ж, як моя дружина, а зараз ці жінки насолоджуються материнством.
