Уже зовсім скоро та я повернуся додому до коханого хлопця. Як же я скучила за рідними та за своїм коханим.
Микита хоч і телефонував до мене по відео зв’язку, то цього для закоханих було дуже мало. У нас були великі плани на майбутнє, ми увесь час переписувались. Я поїхала на навчання за кордон, адже лише там я могла здобути таке освіту, як хотіла. Мій хлопець Микита залишився тут чекати на мене. Я цілком та повністю йому довіряла та була про нього найкращої думки.
Ось нарешті відбулося вручення дипломів та я поїхала додому. Пройшовшись по магазинах сувенірів я придбала безліч дрібничок на пам’ять. Залишились лічені години та я нарешті зможу їх вручити найдорожчим мені людям.
Спочатку я, звичайно, відвідала батьків. Вони зустріли мене міцними обіймами, нагодували та хотіли почути від мене усе про моє навчання та місце проживання. Та думки мої уже були з Микитою і я сказала, що розповім про все згодом. З великим нетерпінням я попрямувала до квартири, яку ми винаймали разом із моїм хлопцем.
Я уже уявляла нашу зустріч: Микита міцно-міцно мене обійме та закружляє в повітрі, а потім скаже як сильно за мною сумував. Перед тим, як я поїхала на навчання ми проживали разом, тож я дістала свої ключі від нашої квартири та виявилося, що вони не підходять. Поді я подзвонила у дверний дзвінок, ніхто не відчинив, подзвонила ще раз. Нарешті! Двері відчинила якась якась жінка в моєму халаті.
– А ти хто? – запитала мене незнайомка.
Я сильно розгнівалась, відштовхнула її вбік і побачила, як Микита сидить на дивані та дивиться телевізор. Коли він на мене поглянув, то сильно злякався і почав виправдовуватись…
– То ти так на мене чекав?! – сказала я та різко вийшла з квартири.
Я залишила на тумбочці сувеніри, які придбала для Микити та пішла геть. Речі свої не забирала, бо уже зрозуміла, що їх носила та дівуля. Щоб трішки заспокоїтись зайшла в парк. Сіла на лавку. Повз мене проходив якийсь хлопець, побачив, що я сама не свою та запитав:
– З тобою все добре?
Я лише поглянула на нього та опустила голову.
– Якщо ти та твої рідні живі та здорові, то чудово, а все інше – діло наживне. От мене щойно дівчин покинула заради мого найкращого друга. А в тебе що сталося? Можна біля тебе присісти?
Та він присів навіть не дочекавшись моєї відповіді. Я раптом подумала – а й справді. Мої батьки живі та здорові. Чого мені хвилюватися? Я ще молода та добре, що така ситуація сталася зараз, а не тоді, коли у нас би була іпотека та троє дітей. Та якщо Микита зробив цей підлий вчинок раз – зробить іще та з цією розлучницею щастя йому не буде.
З Олексієм, так звали мого нового знайомого, ми довго розмовляли, мій сум кудись раптом зник та з того часу ми більше не розлучалися.
