Вітаю, бабусю.
За тобою прийшла мати, збирайся.
Кажуть, що кожна дитина в дитячому будинку чекає цих слів. Але Марійка здригнулася, ніби їй дали ляпаса.
Ну ж бо, збирайся, що сидиш?
Ганна Петрівна дивилася на неї, не розуміючи, чому дівчинка анітрохи не радіє. Адже життя в дитбудинку не мед. Багато хто втікав звідти просто на вулицю. А тут Марійку повертають додому, а вона наче зневірена.
Не хочу, промовила вона, відвертаючись до вікна. Її подруга Катруся глянула на неї збоку, але мовчала. Їй теж було незрозуміло. Сама б Катруся з радістю повернулася додому, та кому вона там потрібна?
Марійко, ну що з тобою? спитала Ганна Петрівна. Там мати тебе чекає.
Не хочу її бачити. І назад до неї не піду.
Інші дівчата теж слухали, тому Ганна Петрівна вирішила, що ця розмова не для сторонніх вух.
Ходімо зі мною.
Вона відвела Марійку до кабінету й співчутливо глянула на неї.
Твоя мати, звісно, помилялася. Але вона намагається виправитися. Інакше б їй не дозволили тебе забрати.
Думаєте, це вперше? Марійка хмикнула й похитала головою. Я в дитбудинку вже вдруге. Першого разу вона теж прикидалася, ніби змінилася: сховала пляшки, прибралася, купила їжу, влаштувалася на роботу. А коли перевіряли усе виглядало чудово. А потім мене повернули, і вона знову розслабилася. Я їй потрібна лише для допомоги.
Марійко, але я нічого не можу зробити. А вдома, напевно, краще? намагалася вмовити Ганна Петрівна.
Краще?! А ви знаєте, що таке голодувати? Або йти до школи в прорваних кросівках, коли за вікном мінус двадцять? Або ховатися у кімнаті й молитися, щоб мамині собутильники до тебе не зайшли? Чому її не позбавлять батьківських прав?!
У Марійки на очах виступили сльози. Так, їй не подобалося в дитбудинку, але тут вона знала, що її нагодують, одягнуть і що вона в безпеці. А вдома пекло.
Я не можу тобі нічим допомогти, зітхнула вихователька.
Їй було щиро шкода Марійку. Дівчина була розумною, сміливою, що рідкість для дитбудинку. Можливо, колись її мати теж була цікавою людиною, поки не спилася. І хоча Ганна Петрівна працювала тут сім років, вперше зустріла дитину, яка не хотіла повертатися додому.
А я можу жити сама? спитала Марійка. Піду працювати, зніму кімнату.
Лише коли станеш повнолітньою, похитала головою Ганна Петрівна.
Мені майже шістнадцять! Я вже доросла!
Ви
