Я часто згадую своє дитинство, як найщасливіший період життя. В мене була чудова сім’я. Не скажу, що ми були заможними, проте грошей вистачало на все. Тато мав дуже хорошу зарплатню, а мама намагалася від нього не відставати.
Напевно, таке бажання забезпечувати сім’ю з’явилося у батьків через бідність, що спіткала їх в глибокому дитинстві.
Родина наша була величезна. Як тільки якесь релігійне свято, в домі повно людей. Це було весело і якось по-особливому затишно.Та от неприємним було, що на таких дійствах родичі часто брали гроші у батька, які, напевно, й не думали вертати.
Коли мені було 16, сталося те, що перевернуло мій світ на 180 градусів. Після вечірнього сеансу кіно ми поверталися додому з мамою та татом і потрапили у аварію.
Тато відразу загинув. Над матір’ю довго працювали лікарі, і нібито була надія на життя, та все ж через два тижні і вона потрапила на небеса. Я ж особливих пошкоджень не мала.
Ніхто з родичів не захотів взяти опіку наді мною. Для мене це було повним сюрпризом. Хіба мало мої батьки зробили для них? А тепер вони ось так відплачують за добро.
Тому в швидкому часі я опинилася у дитячому будинку. Життя там здавалося мені жахливим, особливо, коли інші діти дізналися, що я з небідної сім’ї.
Та світ не без добрих людей, як то кажуть.
Нашу сусідку звали Ірина. Вона була ще досить молодою, та вже зневіреною у можливості завагітніти. У свої 29 вона вбачала єдиним виходом створення повноцінної сім’ї – вдочерити мене.
Тож скоро я опинилася у Іри. Жила, як середньостатистична громадянка. Тому як могла, так забезпечила мою освіту і всі потреби. Та я дякую їй за отримане виховання. Це дуже цінно для мене – бути рідною чужій людині.
Найбільше мене вражало, що прийомна сім’я жодного разу не зверталася по допомогу до того, що заповів мені тато. Навіть, коли не було чим платити за навчання. Вони завжди знаходили вихід.
На своє 26-річчя я сповістила для них одну важливу для мене новину. Ми з коханим хлопцем маємо на меті узаконити наші стосунки. Як же вони раділи за мене!
А в день нашого весілля ми отримали чудовий подарунок – документи і ключі від дому, що залишився у спадок і всі свої заощадження, які відкладали на мене.
Грошей було немало, тож ми з моїм нареченим змогли відкрити власну справу, що приносила хороший дохід. Про прийомних батьків не забули і стараємося забезпечити їх усім потрібним. Я вдячна, що вони надали мені другі крила в такий непростий час, виховали тою людиною, якою я є зараз. А нині ще й багато зусиль віддають на виховання моїх діток.
Коли родичі дізналися про мій успіх, то знову всі позліталися, як мухи на мед, аби підлеститися. Та я не настільки добра, яким був мій рідний батько. Терпіти цього лицемірства не збираюся. Тож і спілкування підтримувати з такими людьми не хочу і не буду.
