Коли людина виходить на пенсію, то починає аналізувати прожите життя. Часто вони заново проживають деякі його моменти та думають як можна було вчинити в тій чи іншій ситуації по-іншому. Маючи за плечима неабиякий досвід люди старшого покоління вчать своїх дітей не повторювати їх помилок.
Але я зовсім не такий як всі. Та на старості років вирішив жити передусім для себе. Досить того, що я і так все життя присвятив батькам, дружині, дітям, родичам. Я рано одружився. Майже відразу у нас народилися діти. Я важко працював, часу на відпочинок не було взагалі. Та й то, свій вільний час я проводив з дітьми. А тепер в 75 років я став нікому не потрібним. Дружини з нами давно уже немає.
В моїй власній квартирі діти почуваються абсолютними господарями. Наче мене вже відспівали. Донька не запитавши мого дозволу поселила в моїй квартирі свого сина з невісткою. Моя думка нікого не цікавить. І це така дяка за все, що я для них зробив?
Я вирішив судитися з дітьми. Та я не відчуваю за це сорому. Попри те, що я уже літній чоловік та не маю того здоров’я, що раніше. Я вважаю, що останній період свого життя маю право пожити в комфорті. Хто б сумнівався, що всі родичі на мене образилися. На щастя, у мене був хороший адвокат та справу в суді я виграв. Онук з невісткою з’їхали з моєї власності. А щоб мені було спокійно, змінив замок на вхідних дверях.
Лише після моєї смерті вони отримають цю квартиру. Але поки я живий, хочу пожити так, як ніколи собі не дозволяв. Стільки дорогоцінного часу я витратив даремно.
Серед моїх друзів я герой, вони кажуть, що ніколи б на подібне не наважились. Їм просто не вистачає сміливості відмовити та ще й на них повісили правнуків навіть не запитавши їхньої думки. Як так можна себе не любити…
Я вважаю, що старість для того і дана, щоб жити у своє задоволення та робити усе, що хочеш.
Цілком можливо, що я колись жалкуватиму про своє рішення та зараз поки я живий, то житиму на повну. Я зовсім не повинен думати про когось, адже і так все життя цим займався.
